Ледь прочитавши вивішену на біржі телеграму, Ковпервуд розмірковував над тим, що станеться, коли банківський дім «Джей Кук і Ко» справді оголосить про своє банкрутство.
Довго розмірковувати йому не довелося. На дошці поруч із першою з’явилася друга депеша, у якій ішлося: «Нью-Йорк, 18 вересня. “Джей Кук і Ко” призупинили платежі».
Ковпервуд не відразу повірив своїм очам. Його охопило глибоке хвилювання при думці, що це і є довгоочікувана нагода. Разом з іншими біржовиками він кинувся на Третю вулицю, де в будинку 114 містився цей відомий старовинний банк. Йому потрібно було переконатися на власні очі. Забувши про свою стриманість, він не посоромився бігти дуже швидко. Якщо це правда — то настав його час! Ось-ось почнеться повсюдна паніка, вибухне велика катастрофа. Акції почнуть стрімко падати. Потрібно бути в епіцентрі подій. Необхідно також подбати, щоб брати й Вінгейт були поруч. Він буде давати їм вказівки, коли й що продавати або купувати. Так, його час настав!
59
Банківський дім «Джей Кук і Ко», незважаючи на величезний розмах своїх операцій, містився в досить скромній чотириповерховій будівлі з цегли та сірого вапняку, яку давно вважали непривабливою і незручною. Ковпервуд часто бував там. По залах банківського дому бігали величезні щурі, які потрапляли туди з набережної через стічні труби. Безліч клерків скніли над банківськими книгами при тьмяному освітленні газових ріжків у напівтемних і погано провітрюваних приміщеннях. По сусідству був Джирардський національний банк, де, як і раніше, успішно працював товариш Ковпервуда — Девісон, і де відбувалися найбільші фінансові операції Третьої вулиці. Дорогою Ковпервуд зустрівся зі своїм братом Едвардом, який поспішав до нього на біржу із якимось пакетом від Вінгейта.
— Швидко біжи за Вінгейтом і Джо! — гукнув Ковпервуд. — Нині стануться великі події. Джей Кук припинив платежі!
Едвард, не обмовившись і словом, кинувся виконувати доручення.
Ковпервуд одним із перших добіг до банку «Джей Кук і Ко». На превеликий його подив, масивні дубові двері, у які він так часто входив, виявилися замкненими — на них було вивішено оголошення:
«До відома наших клієнтів. 18 вересня 1873 року. Із великим сумом повідомляємо, що внаслідок несподівано пред’явлених нам вимог погашення позик фірма змушена тимчасово припинити платежі. Найближчим часом ми зможемо звітувати нашим кредиторам про стан справ. До того часу нам залишається лише просити їх про терплячість і поблажливе ставлення. Ми впевнені, що наш актив значно перевищує пасив.
Джей Кук і Ко»
Очі Ковпервуда переможно загорілися. Разом із багатьма іншими він повернувся назад і знову побіг до біржі. Між тим якийсь репортер, який з’явився за новинами, марно стукав у масивні двері банку, аж поки в ромбоподібне віконце не виглянув швейцар і не повідомив йому, що містер Джей Кук пішов і сьогодні нікого не прийматиме.
«А тепер, — подумав Ковпервуд, якому ця паніка обіцяла не розорення, а успіх, — тепер я своє візьму. Я буду продавати все, рішуче все».
Минулого разу, під час паніки, яка була викликана чиказькою пожежею, він не міг розпродати свій портфель, його власні інтереси вимагали збереження ряду цінних паперів. Зараз у нього нічого не було за душею (хіба що якісь сімдесят п’ять тисяч доларів, які йому вдалося нашкребти). І то слава Богу! Це означало, що в разі невдачі він нічим не ризикує, крім репутації фірми «Вінгейт і Ко», — а це його не обходило. Проте як представник цієї фірми на біржі, купуючи і продаючи від її імені, він міг загребти величезні статки. У хвилини, коли більшості ввижалася загибель, Ковпервуд думав про збагачення. Обидва його брати та Вінгейт діятимуть за його вказівками. Якщо знадобиться — він знайде собі ще одного або двох агентів. Дасть їм наказ продавати геть усе — нехай навіть на десять, п’ятнадцять, двадцять, навіть тридцять пунктів нижче курсу! Він ловитиме роззяв, збиватиме ціни, лякатиме боягузів, яким його дії здаватимуться занадто сміливими. А потім почне купувати, купувати й купувати — за зниженим курсом, щоб покрити запродажні угоди й зірвати куш.