Інтуїція підказувала йому, що паніка буде повсюдною і тривалою.
Північна Тихоокеанська залізниця — стомільйонне підприємство. У неї вкладено заощадження сотень тисяч людей: дрібних банкірів, торговців, священиків, адвокатів, лікарів, удів — капітали різних фірм, розсіяних по країні. Усі вони поклалися на чесність та діловитість Джея Кука.
Ковпервуду якось довелося бачити розкішний рекламний проспект із картою, який чимось нагадував йому план палаючого Чикаго, де було окреслено територію, контрольовану Куком, із Північною Тихоокеанською залізницею, що оперізувала величезні простори. Вона починалася від Дулута — «столиці прісних морів» (як саркастично висловився у своїй промові в конгресі доктор Проктор Нотт) — і через верхів’я Міссурі та Скелясті Гори підходила до Тихого океану. Ковпервуд розумів, що Кук лише вдає, ніби освоює цю надану йому урядом гігантську територію протяжністю тисяча чотириста миль. Це була всього-на-всього грандіозна гра. Імовірно, що там є родовища золота, срібла і міді. І земля, придатна для обробки (правильніше буде сказати, придатна згодом). Однак нині яка від неї користь? Зараз усе це годилося хіба лиш на те, щоб розпалювати уяву дурнів — не більше. Ці землі не освоєні й не будуть освоєні ще упродовж багатьох років. Тисячі людей віддали свої заощадження на будівництво дороги, тисячі мають збанкрутувати, якщо підприємство Кука зазнає краху! І ось це сталося. Відчай і горе постраждалих будуть безмежні. Минуть довгі, дуже довгі роки, перш ніж у людей відновиться впевненість, зникне страх. Тепер настав його час! Випав довгоочікуваний шанс. Немов вовк, що нишпорить уночі при холодному й мертвотному світлі зірок, Ковпервуд вдивлявся у сумирний натовп простаків, знаючи, якою ціною вони розплатяться за свою довірливість і наївність.
Ковпервуд поспішав на біржу, до тієї зали, де два роки тому вів таку безнадійну боротьбу. Побачивши, що братів і компаньйона ще немає на місці, він самостійно почав продавати все, що тільки міг. Навколо вже було справжнє пекло. Хлопчаки-посильні й агенти вривалися зусібіч із наказами від переляканих біржовиків продавати, продавати й продавати, а незабаром — навпаки: купувати! Стовпи, біля яких укладалися угоди, тріщали й хиталися під натиском метушливих біржовиків і маклерів. На вулиці перед будівлями банківських будинків «Джей Кук і Ко», «Кларк і Ко», Джирардського національного банку й інших фінансових установ уже скупчилися величезні натовпи. Кожен поспішав дізнатися, що сталося, забрати вклад, хоч якось захистити свої інтереси. Полісмен заарештував хлопчиська-газетяра, який викрикував звістку про банкрутство «Джея Кука», але все одно чутка про велику скруту поширювалася зі швидкістю степової пожежі.
Серед усіх цих охоплених панікою людей Ковпервуд залишався спокійним, холодним і незворушним. То був Ковпервуд, який із серйозним обличчям виконував у в’язниці своє денне завдання — десять плетених стільців, розставляв капкани для щурів і в цілковитій тиші й самотності обробляв крихітний квітник при камері. Проте зараз він був сповнений сил і внутрішньої енергії. Він уже досить довго працював на біржі, щоб устигнути вселити повагу всім, хто його знав. Ледве пробравшись в епіцентр схвильованого й захриплого від криків натовпу, він почав пропонувати ті цінності, що пропонували інші, але у величезних кількостях і за такими низькими цінами, які не могли не спокусити будь-кого, хто хотів нажитися на різниці в біржових курсах. До моменту оголошення про банкрутство акції Центральної Нью-Йоркської лінії оцінювалися у 104 7/8, лінії Род-Айленд у 108 7/8, Вестерн-Юніон у 92 1/2, Вобаш у 70 1/4, Панамські лінії у 117 3/8, Центральні Тихоокеанські 99 5/8, лінії Сент-Поль 51, Ганнібал і Сент-Джозеф 48, Північно-західні 63, Тихоокеанські 26 3/4 і, нарешті, Огайо Міссісіпі у 38 3/4. Фірма, за якою ховався Ковпервуд, мала не дуже велику кількість цих акцій. Жоден клієнт ще не віддав наказу продавати їх, але Ковпервуд уже продавав, продавав і продавав кожному, хто хотів придбати їх за цінами, які (Ковпервуд чітко знав це) повинні заманити покупців.