Із якою метою наділила чорного окуня цією особливістю всевладна й розумна природа? Щоб здавалося, ніби він не здатен на підступність? Або надати йому характерної подоби, за якою його впізнає будь-яка нехитра й життєлюбна риба? Або, можливо, під час створення Mycteroperca залучили підступність, віроломство, брехливість? Адже її можна прийняти за знаряддя обману, за уособлення брехні, за істоту, якій призначено здаватися не тим, чим вона є, зображати те, з чим вона не має нічого спільного, добувати собі їжу хитрістю, проти якої безсилий навіть наймогутніший ворог. І таке припущення буде правильним.
Чи можна, знаючи про подібних до Mycteroperca, сказати, що добра, благодійна, всевладна творча сила ніколи не породжує нічого оманливого та підступного? Або ж потрібно допустити, що видимий світ, який нас оточує, — лише ілюзія? Однак, якщо це так, то звідки ж узялися десять заповідей, звідки взялася уявна справедливість? Чому люди завжди мріяли про блаженство, і яку користь принесли їм ці мрії?
Читачу, нехай ти містик чи віщун або мудрець, який знає таємницю заклять, віщих снів, ворожінь за допомогою чарівної чаші та кришталевої кулі, — зазирни в їхні загадкові глибини, і ти побачиш ланцюжок подій, які очікують на ту пару, яка зараз поспішає назустріч новому й радісному життю. У випарах чаклунського казана, у мерехтінні сяйливого кристала ти побачиш вервечку міст; світло палаців, розкішні екіпажі, коштовності, красу; величезну столицю, втягнену в знегоди через одну людину; велику державу, обурену на силу, яку не в змозі подолати; величезні зали, обвішані безцінними полотнами видатних майстрів; палац, пишноті якого немає рівних; все людство, яке час від часу з подивом промовляє одне ім’я.
І — горе, горе, горе!
Три відьми, які прославляли Макбета в грозу на пустирі, побачивши Ковпервуда, могли б сказати:
— Славімо володаря гігантської мережі залізниць! Славімо Френка Ковпервуда, будівничого найпишнішого з палаців! Хай славиться Френк Ковпервуд, покровитель мистецтв, володар незліченних багатств! Ти будеш звеличений у віках!
Проте віщі сестри збрехали б, адже до його слави домішався тлін від плодів Мертвого моря — розум, нездатний запалати бажанням, насолодитися пишнотою; серце давно вже обтяжилося життєвою досвідченістю; душа охолола, як місяць у безвітряну ніч.
Для Ейлін вони, як і Макдуфу, могли б пообіцяти багато тривог, багато надій, які розвіються порохнявою. Володіти і не мати! Серед багатства й розкошів — туга… Блискучий світ, який на мить відчинив перед нею свої двері, щоб відразу ж її й відринути. Любов, яка осипалась, немов кульбабка, і згасла серед мороку!
— Привіт тобі, Френку Ковпервуде, безвладний володарю, князю примарного царства! Дійсність для тебе — лише втрачені ілюзії.
Так могли б віщувати відьми; а їх би супроводжували видіння, які б виникали у випарах чаклунського казана. І все це було б правдою. У такій картині будь-яка розумна людина не побачить іншого кінця.