Він уже збирався причепитися до її спроби порівняти їх з Ковпервудами, але не встиг, бо втрутилася місіс Батлер. Це була повна широколиця ірландка, майже завжди усміхнена, з сірими очима, тепер уже неабияк вицвілими, і рудуватим волоссям, що потьмяніло від сивини. На лівій її щоці, біля нижньої губи, красувалася велика бородавка.
— Ох, дітоньки! — вигукнула вона (містер Батлер, незважаючи на всі свої успіхи в комерції та політиці, був для неї такою ж дитиною). — Чого-бо ви сваритеся? Досить уже. Передайте батькові помідори.
За обідом прислуговувала покоївка-ірландка, проте страви передавались від одного до іншого. Над столом низько висіла недоладно оздоблена люстра з шістнадцятьма газовими ріжками у вигляді білих порцелянових свічок — ще одна враза для естетичного почуття Ейлін.
— Мамо, скільки разів я просила тебе не говорити «чого-бо»! — благальним тоном вимовила Нора, яку дуже засмучували помилки у балачці матері. — Пам’ятаєш, ти обіцяла постежити за собою?
— А хто тобі дозволив повчати матір, як їй розмовляти? — скипів Батлер від цієї несподіваної зухвалості. — Зарубай собі на носі: твоя мати говорила так, коли тебе ще й на світі не було! І якби вона не довбалася, обслуговуючи всіх вас, як каторжна, у тебе не було б витончених манер, якими ти зараз перед нею вихваляєшся! Зарубай це собі на носі, чуєш! Вона в тисячу разів краща за всіх твоїх приятельок, нахабо ти така!
— Мамо, чуєш, як він мене обзиває? — запхинькала Нора, ховаючись за плече матері і вдаючи перелякану і ображену.
— Едді! Едді! — звернулася місіс Батлер до чоловіка з докором. — Норо, дитинко моя, ти ж знаєш, що він так не думає. Правда ж?
Вона ласкаво погладила голову своєї «дитинки». Докір щодо простацьких висловів анітрохи її не образив.
Батлер вже і сам шкодував, що назвав свою молодшу дочку нахабою. Але ці діточки — Господи! — бігме, вони можуть вивести з терпіння. Ну чим, скажіть на милість, поганий їм цей будинок?
— Не варто, далебі, здіймати такий галас за столом, — зауважив Келем, досить симпатичний хлопець із чорним, ретельно пригладженим, розчесаним на косий проділ волоссям і короткими жорсткими вусиками. Ніс у нього був трохи кирпатий, вуха трохи стовбурчились, але загалом він був привабливий і дуже милий.
І він, і Оуен — обидва бачили, що будинок справді поганий і кепсько обставлений, але батькові і матері усе тут подобалося, а тому розсудливість і турбота про мир у родині радили їм зберігати мовчання.
— А мене обурює, що нам доводиться жити в такій старій халупі, коли люди, набагато бідніші за нас, живуть у прекрасних будинках. Навіть якісь Ковпервуди...
— От завелася — Ковпервуди та Ковпервуди! Чого ти причепилася до тих Ковпервудів! — вигукнув Батлер, повернувши своє широке збуряковіле лице до Ейлін, котра сиділа біля нього.
— Але ж їхній будинок набагато кращий за наш, хоча Ковпервуд усього лише твій агент!
— Ковпервуди! Ковпервуди! Чути про них не хочу! Я не збираюся вчитися в Ковпервудів! Нехай у них бозна-який прекрасний будинок! Мені що до того? Мій будинок — це мій дім! Я хочу жити тут! Я занадто довго жив у цьому будинку, щоб раптом ні сіло ні впало з’їжджати звідси! Якщо тобі тут не подобається — ти прекрасно знаєш, що я тебе не затримуватиму! Переїжджай куди завгодно! А я звідси не рушу!
Коли в родині відбувалися такі сварки, що розгоралися через усілякі дрібниці, Батлер мав звичку загрозливо розмахувати руками під самим носом у дружини й дітей.
— Ну вже будь упевнений, я скоро виберуся звідси! — відповіла Ейлін. — Дякувати Господу, мені не доведеться тут вік звікувати!
В її уяві промайнули прекрасна вітальня, бібліотека і будуари в будинках Ковпервудів — оздоблення яких, за словами Анни, вже скоро мало завершитися. А який у Ковпервудів чарівний трикутний рояль, оздоблений золотом і покритий рожевим і блакитним лаком! Чому б їм не придбати таких же прекрасних речей? Вони, напевно, у десятеро багатші. Але її батько, якого вона любила всім серцем, був людиною старого гарту. Правильно кажуть про нього люди — неотесаний ірландець-підрядник. Ніякої користі від його багатства! Оце й дратувало Ейлін: чом би йому не бути багатим і водночас — сучасним і витонченим? Тоді вони могли б... Ах, який сенс засмучуватися! Поки вона залежить від батька і матері, її життя буде йти як ведеться. Залишається лише чекати. Виходом зі становища було б заміжжя — якась добра партія. Але за кого ж їй вийти заміж?