— Ну, я гадаю, на сьогодні суперечок досить, — примирливо зауважила місіс Батлер, незворушна і терпляча, як сама доля. Вона добре знала, що саме засмучує Ейлін.
— Але чому б нам не придбати хороший будинок? — торочила своє донька.
— Або хоча б переробити цей, — підказала Нора й собі.
— Тсс! Помовч! На все свій час, — відповіла місіс Батлер Норі. — От побачиш, колись ми так і зробимо. А тепер біжи та хутко сідай за уроки. Досить теревенити!
Нора встала і вийшла з кімнати. Ейлін вмовкла. Її батечко — просто нестерпний. Та все ж він буває такий славний… Вона надула губки, щоб змусити його пошкодувати про свої слова.
— Ну, годі, — сказав Батлер, коли всі вийшли з-за столу; він розумів, що дочка сердита на нього і що її потрібно чимось задобрити. — Заграй-но мені на роялі щось веселеньке!
Він надавав перевагу бадьорим, бравурним п’єсам, в яких виявлялися талант і техніка дочки, що дуже його дивувало. От, значить, що дало їй виховання: як швидко і майстерно грає вона ці складні речі!
— Можеш купити собі новий рояль, якщо хочеш. Сходи в магазин і вибери. Як на мене, і цей непоганий, але якщо тобі він не подобається — роби як знаєш.
Ейлін злегка стиснула його руку. Навіщо сперечатися з батьком? Що дасть новий рояль, якщо змін потребує весь будинок, вся сімейна атмосфера? Все ж вона заграла Шумана, Шуберта, Оффенбаха, Шопена, а старий ходив по кімнаті і задумливо посміхався. Деякі речі Ейлін виконувала зі справжньою пристрастю і проникненням, бо, незважаючи на свою фізичну спромогу, надлишок енергії і завзяття, вона вміла тонко відчувати. Але батько нічого цього не помічав. Він дивився на неї — таку блискучу, свіжу, вродливу доньку, і думав про те, як складеться її життя. Який-небудь багатій одружиться з нею, — вихований, дуже багатий молодик із задатками ділка, — а він, батько, залишить їй купу грошей…
З нагоди новосілля у Ковпервудів влаштували великий прийом. Спочатку гості мали зібратися у Френка, а пізніше, для танців, перейти до помешкання старого Ковпервуда, більш розкішного і просторого. На нижньому поверсі його розташувалися велика і мала вітальні, кімната, де стояв рояль, і зимовий сад. Елсворт так спланував ці приміщення, що їх можна було перетворити в один зал, досить просторий для концертів, танців або променадів в перервах між танцями. Одне слово, для будь-якої мети, у присутності великої кількості гостей. Молодий і старий Ковпервуди з самого початку будівництва планували спільно користуватися обома будинками. Обидві сім’ї обслуговували ті ж пралі, покоївки й садівник. Френк запросив для своїх дітей гувернантку. Однак не все тут було на широку ногу: дворецький, наприклад, поєднував свої обов’язки з обов’язками камердинера Генрі Ковпервуда. Він нарізав м’ясо під час обіду, керував іншими слугами і працював, наскільки це було необхідно, то в одному, то в іншому будинку. За спільною стайнею наглядали конюх і кучер. Коли ж були потрібні два екіпажі одночасно, обидва вони бралися за віжки. Загалом, це була зручна і економна система господарювання.
Приготування до прийому було для Ковпервудів питанням надзвичайно важливим, бо з ділових міркувань необхідно було запросити вишукане товариство. Тому після довгих роздумів на прийом у будинку Френка (з подальшим переходом в будинок старого Ковпервуда) вирішено було запросити всіх заздалегідь занесених до списку, де значилися містер і місіс Тай, Стідери, Батлер, Молленгауери і представники більш обраного кола, як-от: Артур Райверс, місіс Сенека Девіс, Тренор Дрейк з дружиною, молоді Дрексел і Кларки, з якими був знайомий Френк. Ковпервуди не надто сподівалися, що ці світські люди зволять завітати, але запрошення їм все одно треба було надіслати. Пізніше ввечері передбачалося прибуття ще поважніших гостей, у цей другий список занесено було знайомих Анни, місіс Ковпервуд, Едварда і Джозефа, та всіх, кого намітив Френк. Другий список вважався головним. «Вершки» суспільства, цвіт молоді — ті, на кого лише можна було вплинути проханням, натиском або угодою, — всі мали відгукнутися на запрошення.
Не можна було не запросити Батлерів, батьків і дітей, і на денний, і на вечірній прийоми, оскільки Френк явно симпатизував їм, хоча присутність старих Батлерів була досить небажаною. Навіть Ейлін, як правильно думав Френк, здавалася Анні й Ліліан не зовсім доречною для товариства, що збиралося в них: обговорюючи список, вони багато говорили про неї.
— Вона якась несамовита, — зауважила Анна невістці, дійшовши до Ейлін. — Бозна-що про себе думає, а тим часом не вміє навіть як слід поводитися. А її батько! Та-ак!.. Із таким батьком я була би тихою та сумирною!