Місіс Ковпервуд, котра сиділа за письмовим столиком у своєму новому будуарі, злегка підняла брови і сказала:
— Повір, Анно, я іноді дуже шкодую, що справи Френка змушують мене спілкуватися з такими людьми. Місіс Батлер... боже, яка це нудьга! Серце у неї щире, але яка ж вона неосвічена! А Ейлін — просто неотесане дівчисько! І жахливо розв’язна. Вона приходить до нас і негайно сідає за рояль, особливо коли вдома Френк. Мені, врешті-решт, байдуже, як вона поводиться, але Френка це, здається, дратує. І п’єси вона вибирає якісь бравурні. Ніколи не виконає нічого витонченого і серйозного.
— Мені дуже не до вподоби її манера одягатися, — в тон їй відповіла Анна.
— І хочеться ж начіпляти на себе такі екстравагантні речі! Днями я зустріла її, коли вона каталася і сама правувала. Шкода, що ти не бачила цієї картини! Уяви лише: яскраво-червоний жакет «зуав» із широкою чорною крайкою і капелюх із величезним червоним пером і червоними стрічками майже до талії. Авжеж, підходящий наряд для катання! А який самовпевнений вигляд! А руки! Подивилася б ти, як вона тримала руки, — ось так, злегка зігнувши в кистях!.. — Анна показала, як Ейлін це робила. — Довгі жовті рукавички, в одній руці — віжки, а в іншій батіг. Між іншим, коли вона сама править конем, то мчить як навіжена, а слуга Вільям лише підскакує на зап’ятках! Дуже шкода, що ти не бачила її! Господи, як вона пишається! — Анна захихотіла в’їдливо і глузливо.
— І все ж нам доведеться запросити її — я не бачу, як цього уникнути. Але я заздалегідь уявляю собі її пиху: буде ходити по кімнатах, задираючи ніс і позуючи!
— Направду, не розумію, як можна так триматися, — підхопила Анна. — От Нора мені подобається! Вона набагато симпатичніша. І нічого особливого про себе не думає.
— Мені теж подобається Нора, — підтвердила місіс Ковпервуд. — Вона дуже мила і, на мій погляд, її спокійна краса набагато привабливіша.
— О, звісно! Я цілком із тобою згодна!
Прикметно, однак, що саме Ейлін приковувала до себе всю їхню увагу і збуджувала цікавість своєю екстравагантністю. Певною мірою вони судили про неї несправедливо, що, втім, не заважало Ейлін бути справді вродливою, а розумом і вдачею значно перевершувати своє оточення. Ейлін, незмірно честолюбна, привертала до себе увагу, — а багатьох і дратувала тим, що бравувала вадами, які внутрішньо намагалася побороти в собі. Дівчину обурювало, що люди вважають її батьків (і небезпідставно) не гідними вишуканого товариства, і це поширюється й на неї. Ні, вона ні в чому нікому не поступається! От, наприклад, Ковпервуд — такий здібний, швидко просувається нагору в суспільстві, він розуміє це.
З часом Ейлін зблизилася з ним. Він завжди тепло обходився з нею і охоче розмовляв. Коли він з’являвся у них чи зустрічав її у себе в будинку, то завжди знаходив привід перекинутися з нею кількома словами. Зазвичай він близько підходив до неї і дивився на неї весело і доброзичливо.
— Ну, як вам ведеться, Ейлін? — питав він, і вона ловила спрямований на неї ласкавий погляд. — Як батько, як матінка? Каталися верхи? Це добре. Я вас сьогодні бачив. Ви були чарівні.
— О, що ви, містере Ковпервуд!
— Щиро, ви були напродив гарні! Вам дуже личить амазонка. А ваше золотаве волосся я впізнаю здалеку.
— Ні, ви не повинні говорити мені цього! Ви зробите мене марнославною, а батьки й без того докоряють мені марнославством.
— Не слухайте їх. Я вам кажу, що ви були чарівні, і це правда. Утім, ви завжди чарівні.
— О…
Щасливе зітхання вирвалося з її грудей. Вона зашарілася. Містер Ковпервуд знає, що каже. Він усе знає, він такий сильний! Багато хто захоплюється ним, зокрема, і її батько й мати і, як вона чула, навіть містер Молленгауер і містер Сімпсон. А який у нього гарний будинок, яка прекрасна контора! Але головне — його спокійна цілеспрямованість врівноважувала її бентежну силу.
Отже, Ейлін з сестрою отримали запрошення, а татусеві й матусі Батлерам дуже делікатно натякнули, що бал після закінчення прийому влаштовується переважно для молоді.
До Ковпервуда з’їхалося чимало гостей, їх раз у раз представляли одне одному. Господарі з належною скромністю пояснювали, як вдалося Елсворту вирішити складні завдання, поставлені перед ним. Товариство прогулювалося критою галереєю і розглядало обидва будинки. Декотрі із запрошених були давно знайомі між собою. Вони жваво розмовляли в бібліотеках і їдальнях. Хтось жартував, хтось поплескував по плечу приятеля, в іншій групі розповідали кумедні анекдоти, а коли день змінився на вечір, гості роз’їхалися по домівках.