Ейлін у сукні з синього шовку з оксамитовою пелеринкою такого ж кольору і вигадливим оздобленням зі складочок і рюшів мала великий успіх. Синій оксамитовий капелюх із високою тулією, прикрашений темно-червоною штучною орхідеєю, надавав їй трохи зухвалого вигляду. Її рудувато-золотаве волосся було укладене під капелюхом у вигадливий шиньйон, а один локон спадав на плече. Ейлін від природи зовсім не була такою зухвало-сміливою, якою вона здавалася (але їй подобалося, щоб люди саме так думали про неї).
— Ви сьогодні дивовижні, — сказав Ковпервуд, коли вона проходила повз нього.
— Побачите, що буде увечері, — усміхнулась вона.
Легкою, гордовитою ходою вона пройшла в їдальню і зникла за дверима. Нора з матір’ю затрималися, розмовляючи з місіс Ковпервуд.
— Ах, як же у вас гарно! — захоплювалася місіс Батлер. — Ну й щасливі ж ви будете тут, згадаєте моє слово! Коли мій Едді купив будинок, де ми зараз живемо, я так йому напрямки й видала: «Знаєш, Едді, цей будинок аж надто хороший для нас, їй-бо!». І як ви гадаєте, що він мені відповів? «Норо, — каже, — ні на цьому, ні на тому світі немає нічого надто хорошого для тебе!» Сказав — і цмок мене в губи! Подумайте лишень, такий здоровань, а поводиться, як мала дитина!
— Як на мене, це премило, місіс Батлер, — відгукнулася місіс Ковпервуд, нервово озираючись, чи бува ніхто не почув їх.
— Мама дуже любить розповідати такі історії, — втрутилася Нора. — Підемо, мамо, подивимося їдальню!
— Ну, дай вам Боже щастя в новому будинку! Я от усе життя була щаслива у своєму. І вам того ж бажаю — від щирого серця!
І місіс Батлер, добродушно посміхаючись, перевальцем вийшла з кімнати.
Між сьомою й восьмою вечора Ковпервуди поспіхом пообідали в сімейному колі.
О дев’ятій знову почали з’їжджатися гості. Але тепер це був яскравий і строкатий натовп: дівчата в бузкових, кремових, рожевих і сріблясто-сірих сукнях квапливо скидали мереживні шалі і просторі пелерини на руки кавалерів, одягнених в строгі чорні костюми. На холодній вулиці раз по раз грюкали дверцята екіпажів, що під’їжджали. Місіс Ковпервуд з чоловіком і Анна зустрічали гостей біля дверей зали, а старі Ковпервуди з синами Джозефом і Едвардом вітали їх на іншому його кінці. Ліліан виглядала чарівно в сукні кольору «прив’ялої троянди» зі шлейфом і глибоким чотирикутним вирізом на шиї, з-під якого визирала тонка мереживна блузка. Її обличчя і фігура все ще були гарні, але вона вже втратила ту свіжість і ніжність, які кілька років тому полонили Френка. Анна Ковпервуд не була вродлива, хоча її не можна було назвати й непривабливою — маленька, смаглява, з кирпатим носиком і жвавими чорними очима. Обличчя її виявляло незалежність, наполегливість, розум і — на жаль — дещо зарозуміле ставлення до людей. Одягнена вона була зі смаком. Чорна сукня, всипана блискітками, дуже личила їй, незважаючи на її смагляву шкіру, так само, як і червона троянда у волоссі. У Анни були ніжні, приємно округлі руки і плечі. Лукаві очі, жваві манери, дотепність і спритність у розмові надавали їй привабливості, хоча, як вона сама казала, все це було ні до чого: «Чоловікам подобаються ляльки!».
Разом з усім цим натовпом молоді з’явилися і сестри Батлер — Ейлін і Нора. Ейлін скинула на руки свого брата Оуена тонку шаль із чорного мережива і чорну шовкову накидку. Нору супроводжував Келем — стрункий, підтягнутий, усміхнений молодий ірландець, весь вигляд якого свідчив, що він здатен зробити чудову кар’єру. Нора була одягнена у порівняно коротку, що ледь закривала її щиколотки, легку сукню з білого шовку з блідо-бузковим візерунком і крихітними бузковими бантиками на мереживних воланах спідниці. Широка фіалкова стрічка стягувала її талію, волосся було зібране таким же бантом. Збуджена, з сяючими очима, Нора виглядала чарівно.
А за нею йшла її сестра в запаморочливому туалеті з чорного атласу, вкритого лускою сріблясто-червоних блискіток. Її округлі прекрасні руки і плечі були оголені, корсаж на грудях і на спині вирізаний так низько, як лише дозволяла пристойність. Ставна постать Ейлін з високими грудьми і трохи широкими стегнами водночас вирізнялася м’якою гармонійністю. Низький трикутний виріз корсажа і чорний зі срібними прожилками тюль, що прикрашав сукню, робили її ще більш ефектною. Біло-рожева, ніжна і немов виточена шия дівчини відтінювалася намистом із гранчастого темного бурштину. Принадність її здорового і ніжного рум’янцю підкреслювалася крихітною чорною мушкою, приліпленою на щоці. Рудувато-золотаве волосся було пишно збите над чолом, ззаду весь цей каскад золота, заплетений у дві товсті коси, був укладений в чорну сітку, що спадала на шию; злегка підведені брови відтіняли незвичайний колір її волосся. Серед гостей Ейлін виглядала може занадто виклично, але пояснювалося це не так її туалетом, як життєвою силою, що вирувала в ній. Уміння ефектно подати себе для Ейлін означало б пригасити свою яскравість — фізичну і душевну. Але життя завжди спонукало її до прямо протилежних дій.