— Я просто хотіла подивитися, чи добре ви танцюєте, — сухувато відповіла Ейлін.
Налякана тим, що між ними відбувається, вона намагалася стримати своє почуття. Френк помітив цю зміну і посміхнувся. Як приємно танцювати з нею! Ніколи не думав, що в танцях може бути стільки втіхи!
— Я вам подобаюсь? — несподівано запитав він саме в ту мить, коли оркестр замовк.
Усе тіло Ейлін затремтіло при цьому питанні. Шматок льоду, якби сунути його їй за комір, не змусив би її здригнутися сильніше. Питання, здавалося б, нетактовне, але тон, яким воно було задане, виключав навіть думку про безтактність. Ейлін швидко підвела очі, впритул подивилася на Ковпервуда, але не могла витримати його погляду.
— Авжеж… — відповіла вона, намагаючись стримати тремтіння в голосі, зрадівши, що музика вже стихла, і зараз можна буде відійти від нього.
— Ви так подобаєтеся мені, — зізнався Ковпервуд, — що я неодмінно повинен дізнатися, чи подобаюся я вам хоч трохи.
У його голосі звучали благання і ніжність, і навіть смуток.
— Так, звісно… — вона струснула заціпеніння, що було охопило її. — І ви це знаєте…
— Мені так треба, щоб ви були прихильні до мене! — продовжував він тим же тоном. — Мені потрібна людина, з якою я міг би говорити відверто. Раніше я про це не думав, але тепер мені це необхідно. Ви не уявляєте, яка ви дивовижна!
— Не треба, — перебила його Ейлін. — Я не повинна... Господи, що я роблю…
Вона побачила, що до неї наближається молодик і продовжила:
— Я повинна вибачитися перед вами. Цей танець був обіцяний йому.
Ковпервуд зрозумів і відійшов. Йому стало жарко, нерви його були напружені. Він зрозумів, що зробив (чи принаймні задумав) віроломний вчинок. Згідно з кодексом суспільної моралі, він не мав права на таку поведінку. Вона суперечила раз і назавжди встановленим нормам, як їх розуміли всі навколо — її батько, наприклад, або його батьки, або будь-який представник їхнього оточення. Як би часто не порушувалися ці норми потайки, вони завжди залишалися в силі. Одного разу, ще в школі, коли мова зайшла про чоловіка, котрий занапастив дівчину, хтось із його товаришів промовив:
— Так не робиться!
Що б там не було, але після всього, що відбулося, образ Ейлін не сходив з його думок. І хоча йому негайно спало на думку, що ця історія може вкрай заплутати його суспільне і фінансове становище, він все ж з якимось дивним інтересом стежив за тим, як сам — навмисне, планомірно, гірше того — із захопленням! — розпалював у собі полум’я пристрасті. (Роздмухувати вогонь, який може з часом знищити його самого, — і робити це майстерно і навмисне!)
Ейлін нудьгуючи гралася з віялом і неуважно слухала, що говорить їй молодий чорнявий студент-юрист з тонким обличчям. Побачивши здалеку Нору, вона перепросила його і підійшла до сестри.
— Ах, Ейлін! — вигукнула Нора. — Я всюди шукала тебе. Де ти поділася?
— Танцювала, звісно ж. Де ж іще, по-твоєму, я могла бути? Хіба ти не бачила мене в залі?
— Ні, не бачила, — невдоволено відповіла Нора, ніби йшлося про щось дуже важливе. — А ти довго ще думаєш залишатися тут?
— До кінця, мабуть. Утім, видно буде.
— Оуен сказав, що о дванадцятій поїде додому.
— Ну то й що ж такого? Мене хтось проведе. Тобі весело?
— Дуже! Ах, що я тобі розповім! Під час останнього танцю я наступила одній пані на сукню. Як вона розлютилася! І яким оком зиркнула на мене!
— Ну, нічого, любонько, не бійся, вона тебе не з’їсть. Куди ти зараз ідеш?
Ейлін завжди говорила з сестрою дещо поблажливим тоном.
— Хочу розшукати Келема. Він повинен танцювати зі мною в наступному турі. Я знаю, що в нього на думці: він хоче утекти від мене, але це йому не вдасться!
Ейлін посміхнулася. Нора була чарівна. До того ж вона така розумниця! Що б вона подумала, якби про все дізналася? Ейлін обернулася — черговий кавалер розшукував її. Вона почала весело базікати з ним, пам’ятаючи, що має поводитися невимушено. Але у вухах її незмінно звучало оте питання, поставлене руба: «Я вам подобаюся?» — і її невпевнена, але правдива відповідь: «Так, звісно…».
19
Розвиток пристрасті — явище своєрідне. У людей з великим інтелектом, а також у натур витончених пристрасть нерідко починається із захоплення відомими привабами свого майбутнього об’єкта, втім, такими, що все ж сприймаються з неодмінними застереженнями. Егоїст, людина, котра живе розумом, досить мало поступаючись своїм «я», сама вимагає дуже багато чого. Проте людині, котра любить життя, — чоловік це чи жінка, — несподіване зіткнення з такою егоїстичною натурою обіцяє дуже багато.