Ковпервуд від народження був, передусім, розумовим егоїстом, хоча до цих його властивостей значною мірою додавалося доброзичливе і ліберальне ставлення до людей. Егоїзм і переважання розумових інтересів, на нашу думку, сприяють діяльності в різних галузях мистецтва. Фінансова діяльність — теж мистецтво, складна сукупність дій людей інтелектуальних і егоїстичних. Ковпервуд був фінансистом за самою своєю природою. Замість того, щоб милуватись створіннями природи, їх красою і складністю, забуваючи про матеріальний бік життя, він, завдяки швидкості свого мислення, віднайшов щасливу здатність розумово й емоційно насолоджуватися красою буття без шкоди для своїх безперервних фінансових розрахунків. Розмірковуючи про жінок, про моральність, тобто про те, що так тісно пов’язане з красою, щастям, з прагненням повноцінного і різноманітного життя, він починав сумніватися в сумнозвісній ідеї однолюбства, вважаючи, що воно навряд чи має під собою якесь інше підґрунтя, окрім прагнення зберегти існуючий суспільний лад. Чому думки стількох людей зійшлися саме на тому, що можна і треба мати лише одну дружину і залишатися їй вірним до кінця своїх днів? На це питання він не знаходив відповіді. У нього не було бажання ламати собі голову над тонкощами теорії еволюції, про яку вже тоді багато говорилося в Європі, або пригадувати відповідні історичні анекдоти. Він був надто діловою людиною. Крім того, він не раз спостерігав такі сплетіння обставин і темпераментів, які доводили повну неспроможність цієї ідеї. Подружжя не залишалися вірними одне одному до самої смерті, а в тисячах випадків якщо і були відданими, то не з доброї волі. Швидкість і сміливість розуму, щаслива випадковість — от що допомогло якимсь людям компенсувати свої сімейні та громадські невдачі; інші ж, через свою тупість, некмітливість, бідність або відсутність будь-якої привабливості були приречені на безпросвітне животіння. Клята випадковість народження, власне безвілля або некмітливість змушували їх або безперервно страждати, або за допомогою мотузки, ножа, кулі чи отрути шукати вивільнення від набридлого життя, яке за інших обставин могло бути прекрасним.
«Я теж хотів би померти», — подумки вимовив Ковпервуд, прочитавши в газеті про напівзлиденну людину, прикуту до ліжка, котра все ж самотньо проіснувала дванадцять років у крихітній комірчині під опікою старезної і, очевидно, теж хворої служниці. Циганська голка, пронизавши серце, поклала край його земним стражданням. «До біса таке життя! Дванадцять років! Чому він не зробив цього на другому або третьому році хвороби?»
І знову, абсолютно зрозуміло (докази того трапляються на кожному кроці), що всі труднощі розв’язує сила — розумова і фізична. Адже, приміром, промислові та фінансові магнати можуть чинити — і вчиняють — у цьому житті, як їм заманеться! Ковпервуд вже не раз у цьому переконувався. Більше того — всі ці жалюгідні охоронці так званих закону і моралі — преса, церква, поліція і, передусім, добровільні моралісти, котрі несамовито паплюжать усілякі вади, коли виявляють їх у нижчих класах, але боягузливо замовкають, ледь справа торкнеться можновладців. Вони й писнути не наважувалися, поки людина залишалася в силі, проте варто було їй зашпортатися, і вони, вже нічого не боячись, накидалися на неї. О, який тоді піднімався шум! Дзвонили в усі дзвони! Яке лицемірне і вульгарне слововиверження! «Сюди, сюди, добрі люди! Дивіться, і ви побачите на власні очі, яка кара настигає гріховодників, навіть у вищих прошарках суспільства!» Ковпервуд посміхався, думаючи про це. Яке фарисейство! Яке святенництво! Але так уже влаштований світ, і не йому його виправляти. Нехай все йде своїм звичаєм. Його мета — завоювати собі місце в житті і утримати його, створити собі репутацію доброчесності та солідності, яка могла б витримати будь-яке випробування і видатися справжньою його сутністю. Для цього потрібна сила. І швидкий розум. У нього є і те, й інше. «Мої бажання — понад усе» — таким був девіз Ковпервуда. Він міг би сміливо викарбувати його на щиті, з яким вирушив би у битву за місце серед обранців фортуни.
Але зараз йому потрібно було ретельно обміркувати і вирішити, що робити далі з Ейлін. Утім, Ковпервуд — людина сильна і цілеспрямована, і в цьому питанні зберігав повне самовладання. Для нього це була проблема, що мало чим відрізнялася від складних фінансових проблем, з якими він стикався щодня. Вона не здавалася йому нерозв’язною. Що слід зробити? Він не міг покинути дружину і виїхати з Ейлін — це не підлягало сумніву. Занадто багато стримувало його. Не лише страх перед думкою громадськості, а й любов до батьків і дітей, а також фінансові міркування досить міцно його стримували. Крім того, він навіть не був упевнений, чи хоче цього. Він зовсім не мав наміру поступатися своїми діловими інтересами, які розросталися з кожним днем. Але водночас не мав наміру і відмовитися від Ейлін. Занадто багато радості обіцяло йому почуття, що несподівано спалахнуло в нім. Місіс Ковпервуд більше його не задовольняла — ні фізично, ні духовно. І це було достатнім виправданням його захоплення Ейлін. Чого ж боятися? Він і з цього становища зуміє виплутатися без жодних збитків для себе. Але іноді йому все ж таки здавалося, що він не зуміє знайти для себе та Ейлін досить безпечної лінії поведінки, і від цього він робився мовчазним і замисленим. Бо тепер його вже нездоланно тягнуло до неї, і він розумів, що в ньому наростає сильне почуття, яке наполегливо вимагає виплеску.