Ось чому пропозиція, з якою прийшов до нього Джордж Стінер (фактично від імені Стробіка, Вайкрофта і Хармона, котрі побажали залишитися в тіні), видалася Ковпервуду такою привабливою. План Стінера полягав у тому, щоб відкрити Ковпервуду кредит в міській касі з розрахунку два відсотки річних, або, якщо він відмовиться від комісійних, навіть безоплатно (обережність вимагала, щоб Стінер діяв через посередника). На ці гроші Ковпервуд мав перекупити у Північної Пенсильванської компанії лінію конки, що проходила по Фронт-стрит, яка не приносила великого прибутку і не дуже котирувалася через невелику протяжність (півтори милі), а також короткостроковість дозволу, виданого на її експлуатацію. Як компенсацію за майстерно проведену справу Ковпервуд отримував доволі непоганий куш — двадцять відсотків всіх акцій. Стробік та Вайкрофт знали, де можна буде купити контрольний пакет — тут треба лише бути спритним. Надалі цей план передбачав наступне: взяті з міської каси гроші використовуються для продовження ліцензії і для розбудови самої лінії. Затим випускається великий пакет акцій, які закладаються в одному зі «своїх» банків. Таким чином, через деякий час місто отримує позичений у нього капітал, а вони починають складати до кишень прибуток, принесений лінією. Для Ковпервуда цей план був більш-менш прийнятний, якщо не брати до уваги, що акції розпорошувалися між усіма учасниками афери, а йому за всі його клопоти й зусилля діставалася порівняно скромна частка.
Але Ковпервуд ніколи не втрачав можливості отримати якусь користь. У нього вже виробилася особлива ділова мораль — мораль фінансиста. Він вважав неприпустимим красти лише тоді, коли подібний акт наживи так і називався крадіжкою. Це було нерозсудливо, небезпечно, а отже — неприйнятно. Могло статися, що спосіб придбання або наживи викликав сумніви і осуду. Етика, в розумінні Ковпервуда, видозмінювалася залежно від обставин (мало не від клімату). У Філадельфії вкоренилася традиція (зрозуміло, в колах місцевих політиків, а не всього міського населення), згідно з якою скарбничий міг безоплатно користуватися грошима міста за умови, що невдовзі він поверне їх у касу. Скарбниця і скарбничий тут нагадували вулик повний меду і бджолину матку, навколо якої в’ються в очікування поживи трутні (тобто аферисти і політичні діячі). Єдиним неприємним фактом змови зі Стінером було те, що ані Батлер, ані Молленгауер, ані Сімпсон — тобто фактичне «керівництво» Стінера і Стробіка — нічого про цю змову не знали. Сам Стінер, а також особи, які стояли за ним, діяли через нього, Ковпервуда, у своїх особистих інтересах. Знані світу цього, довідавшись про це, можуть розгніватися. Якщо ж він відмовиться вести такі прибуткові справи зі Стінером або з кимось іншим з місцевих ділків, то лише сам собі зашкодить, бо його із задоволенням замінить інший банкір або маклер. А крім того, немає жодних підстав припускати, що Батлер, Молленгауер і Сімпсон щось пронюхають.
Тут варто ще додати, що Ковпервуд, випадково проїхавши кінною лінією Сімнадцятої і Дев’ятнадцятої вулиць, вважав її дуже спокусливим об’єктом (потрібно було тільки роздобути необхідний капітал). Спочатку ця лінія мала оголошену вартість в п’ятсот тисяч доларів, але пізніше, з метою її переобладнання, була випущена додаткова серія акцій на суму в двісті п’ятдесят тисяч. І тепер компанія зазнавала серйозних труднощів зі сплатою відсотків. Значна частина акцій була розсіяна серед дрібних власників, і все ж Ковпервуду знадобилося б не менше двохсот п’ятдесяти тисяч, щоб заволодіти контрольним пакетом і бути обраним головою правління. Зате, наклавши руку на цю лінію, він міг би вже уповні розпоряджатися акціями на свій розсуд. Наприклад, тимчасово закласти їх в батьківському банку за найбільшу суму, яку вдасться отримати. А потім випустити нові акції, з їх допомогою підкупити членів місцевих законодавчих зборів і таким чином домогтися дозволу на продовження лінії. А згодом уже розширитися — за допомогою нових вдалих закупівель чи шляхом укладання угод з іншими компаніями. Слово «підкуп» вжито тут в діловому, чисто американському сенсі, адже не було людини, у якої уявлення про законодавчі збори штату не асоціювалося би зі словом «хабар».