Теренс Реліхен, представник фінансових кіл в Гаррісберзі, низькорослий смаглявий ірландець, що хизувався вишуканим одягом і елегантними манерами, — свого часу відвідував Ковпервуда з метою розміщення п’ятимільйонної позики. Так от, він запевняв, що в столиці штату нічого не доб’єшся без грошей або їх еквівалента — тобто цінних паперів. Кожного більш-менш впливового члена законодавчих зборів слід «підмазати», щоб одержати його голос або підтримку. Ірландець натякнув, що коли Ковпервуду знадобиться провести якусь комбінацію, то він, Реліхен, радий буде з ним поспілкуватись.
Ковпервуд вже не раз обмірковував свій план купівлі кінних ліній Сімнадцятої і Дев’ятнадцятої вулиць, але все ще не наважувався взятися за цю справу. У нього було безліч інших зобов’язань, однак спокуса була велика, і він невтомно розмірковував над цим питанням.
Кредит, запропонований Стінером для маніпуляцій з Північною Пенсильванською лінією, робив реальнішою і оборудку з лінією Сімнадцятої і Дев’ятнадцятої вулиць. Ковпервуд в цей час, в інтересах міської скарбниці, неухильно стежив за курсом облігацій міської позики: скуповував великі пакети, коли на біржі намічалася тенденція до їх падіння, і продавав (щоправда, з великою осторогою), але не менш великими партіями, помітивши, що їх курс піднімається. Для всіх цих маніпуляцій йому необхідно було мати в своєму розпорядженні чималі суми готівкою. Він весь час побоювався, щоб на біржі не стався крах, бо це призвело б до падіння всіх наявних у нього цінностей, і до того ж від нього ще зажадали б покриття заборгованості. Правда, на той час ніякої бурі не передбачалося, і Ковпервуд сподівався, що уникне катастрофи, але все ж не хотів занадто розпорошувати свої кошти.
Тепер багато що змінилося. Якщо він візьме з міських коштів сто п’ятдесят тисяч доларів і вкладе їх в лінію Сімнадцятої і Дев’ятнадцятої вулиць, це не означатиме, що він розпорошує капітал. Адже нова пропозиція Стінера дозволить йому звернутися до скарбничого по великі кредити для проведення інших справ. Але раптом щось трапиться?.. Ну, далі буде видно…
— Френку, — сказав одного разу Стінер (вони вже давно називали один одного на ім’я), зайшовши до нього після четвертої години, коли робота в конторі добігала кінця. — Стробік вважає, що справа з Північною Пенсильванською лінією достатньо підготовлена, і нам час братися до неї. Ми з’ясували, що контрольний пакет акцій перебуває в руках якогось Колтона — не Айка Колтона, а Фердинанда. Дивне ім’я, правда ж?
Стінер, що добряче погладшав, щиро посміхнувся. Чималі зміни відбулися в його житті відтоді, як він випадково зробився міським скарбником. Обійнявши цю посаду, він став прекрасно одягатися, і вся його постать випромінювала таку добродушність і самовпевненість, що якби він подивився на себе збоку, то, напевно, сам би себе не впізнав у своїй новій подобі. Його маленькі очі перестали бігати туди-сюди, а вічна настороженість змінилася безтурботним спокоєм. Огрядні ноги Стінера були взуті в добротні черевики зі щонайм’якшої шкіри; дебелий торс і товсті стегна приховувалися вдало скроєним сірувато-коричневим костюмом; накрохмалений білий комірець і коричнева краватка довершували його одяг. Широкі груди поступово переходили в округле черевце, на якому красувався важкий золотий ланцюг, у білосніжних манжетах виблискували золоті запонки з досить великими рубінами. Увесь він був якийсь рожевий і вгодований.
Одне слово — людина явно успішна.
З дерев’яного двоповерхового будиночка на Дев’ятій вулиці він переїхав з сім’єю в набагато просторіший на Спрінг-Гарден-стрит. Його дружина завела знайомство з дружинами інших місцевих політиканів. Діти вчилися в середній школі (що свого часу було для нього нездійсненною мрією). Він володів тепер у різних частинах міста чотирнадцятьма чи п’ятнадцятьма купленими за безцінь земельними ділянками, які з часом обіцяли стати цінною нерухомістю. Він був негласним акціонером Південно-Філадельфійського металургійного товариства і компанії «Американська яловичина і свинина» — двох підприємств, що існували лише на папері. Вся діяльність їх полягала в тому, що вони, отримавши від міста підряди, передовіряли їх скромним власникам ливарних майстерень і м’ясних крамниць, котрі вміли виконувати накази без зайвих запитань.