Новий нелегкий тягар, попри всю привабливість справи, вимагав неабиякої пильності. Продавши акції за високим курсом, він зможе повернути позику, взяту у міського скарбничого. Його власні акції в результаті прозорливості, вміння отримувати зиск навіть з віддаленого майбутнього і спритно складених проспектів і звітів будуть котируватися за номінальною вартістю або лише трохи поступатимуться їй. У нього будуть гроші, які він вкладе в інші кінно-залізничні лінії. Не виключено, що він з часом прибере до рук фінансове керівництво всією системою кінних залізниць і тоді стане мільйонером. Одна з хитромудрих вигадок Ковпервуда, що свідчила про далекоглядність і незвичайний розум цієї людини, полягала в тому, що в міру розбудови існуючих ліній або прокладення нових гілок, він щоразу створював самостійні підприємства. Скажімо, володіючи лінією протяжністю в дві-три милі і побажавши продовжити її на таку ж дистанцію і на тій же вулиці, Ковпервуд не передавав цю нову ділянку існуючому акціонерному товариству, а створював нову компанію, яка й контролювала ці додаткові дві-три милі конки. Це підприємство він капіталізував у певну суму, на яку випускав акції й облігації, що давало йому можливість негайно братися до прокладення нової лінії і швидко пускати її в дію. Покінчивши з цим, він вливав дочірнє підприємство в первісну компанію, випускаючи при цьому нову серію акцій і облігацій, про широкий збут яких турбувався попередньо. Навіть брати, які працювали на нього, не знали всіх численних розгалужень його діяльності і лише сліпо виконували його накази. Траплялося, що Джозеф спантеличено говорив Едварду:
— Гм! Френк, гадаю, все ж усвідомлює свої дії.
З іншого боку, Ковпервуд уважно стежив за тим, щоби всі його поточні зобов’язання оплачувалися вчасно або навіть достроково. Адже важливо було показати всім свою незмінну платоспроможність. Нічого немає ціннішого за гарну репутацію і стійке становище. Його далекоглядність, обережність і точність дуже подобалися керівникам банкірських будинків, і за ним дійсно закріпилася слава одного з найбільш розсудливих і проникливих ділків.
І все ж сталося так, що до літа 1871 року ресурси Ковпервуда виявилися неабияк розпорошеними (хоча й не настільки, щоб становище його можна було назвати загрозливим). Під впливом успіху, що завжди супроводжував його, він став менш ретельно обмірковувати свої фінансові махінації. Мало-помалу, сповнений віри у втілення всіх своїх задумів, він і батька переконав взяти участь у спекуляціях з кінними залізницями. Старий Ковпервуд, користуючись засобами Третього національного банку, мав частково фінансувати сина і відкривати йому кредит, коли тому терміново потрібні були гроші. Спочатку старий джентльмен трохи нервував і був налаштований скептично, але у міру того, як час спливав, і нічого, окрім прибутку, йому не приносив, він став почуватися сміливішим і набагато впевненішим.
— Френку, — запитував він іноді, дивлячись на сина поверх окулярів, — ти не боїшся зарватися? Останнім часом ти позичав дуже значні кошти.
— Не більше, ніж бувало раніше, батьку, якщо врахувати мої ресурси. Масштабні справи не можна робити без великого кредиту. Ти знаєш це не гірше за мене.
— Це, звісно, так, але... Візьмемо, наприклад, лінію Грін і Коутс, — дивись, як би тобі там не загрузнути.
— Пусте. Я досконало знаю стан справ цієї компанії. Її акції рано чи пізно повинні піднятися. Я сам їх роздую. Якщо знадобиться, я піду на те, щоб злити цю дорогу з іншими моїми лініями.
Старий Ковпервуд здивовано подивився на сина. Світ ще не бачив такого зухвалого, безстрашного комбінатора!
— Не хвилюйся за мене, батьку! А якщо боїшся — краще вимагай погашення взятих мною позик. Мені будь-який банкір дасть гроші під мої акції. Я просто не хочу, аби прибуток діставався не твоєму банку.
Генрі Ковпервуд здався. Проти таких доказів йому нічого було заперечити. Його банк широко кредитував Френка, але, врешті-решт, не ширше, ніж інші банки. Що ж до його власних значних вкладень в підприємства сина, то Френк обіцяв завчасно попередити його, якщо настане критичний момент. Брати Френка теж завжди діяли під його диктовку, і тепер їхні інтереси були вже нерозривно пов’язані з його власними.