Ковпервуд брехав безсоромно, кажучи про намір привезти з собою Стінера (повертати гроші в міську скарбницю він теж не збирався, хіба що частинами і в зручні йому терміни). Але звучало все це чесно і переконливо.
— Яку суму вклав Стінер у ваше підприємство? — поцікавився Батлер. Він був дешо приголомшений таким несподіваним поворотом. Вся ця історія виставляла Ковпервуда і Стінера в дуже невигідному для них світлі.
— Близько п’ятисот тисяч доларів, — відповів Ковпервуд.
Старий випростався в кріслі.
— Невже так багато? — вирвалося у нього.
— Так... приблизно, можливо, трохи менше чи більше, — я точно не знаю.
Старий підрядник зі скорботним і уважним виглядом слухав усе, що викладав йому Ковпервуд, тим часом обдумуючи, як це вплине на інтереси республіканської партії і на його власні домовляння з міським самоврядуванням. Ковпервуд викликав у нього симпатію, але оборудка, про яку він зараз розповідав, виглядала сумнівною і дуже нечистою. Батлер був людиною повільною, тогудомною, але якщо вже він починав думати над якимось питанням, то домислював усе до кінця. У Філадельфійській кінній залізниці у нього був розміщений значний капітал — не менше восьмисот тисяч доларів; у Молленгауера, ймовірно, ще більше. Скільки вклав у цю справу сенатор Сімпсон — він не знав. Але Ковпервуд свого часу говорив йому, що і сенатор був власником великих пакетів таких акцій. Більшість цих паперів у них усіх, як і у Ковпервуда, було закладено в різних банках, а одержані під них гроші вкладені в інші підприємства. Вимога погашення позик не обіцяла їм нічого доброго, та все ж ні в кого з цього тріумвірату справи не були такі кепські. Вони зуміють викрутитися без особливого клопоту (хоча, можливо, і не без збитків, якщо негайно вживуть усіх заходів для самозахисту).
Батлер не надав би справі такого значення, якби Ковпервуд не повідомив йому, що Стінер всадив у це підприємство тисяч сімдесят п’ять чи сто. Це можна було б якось залагодити. Але п’ятсот тисяч!..
— Неабиякі гроші! — сказав Батлер, дивуючись надзвичайній сміливості Стінера, але ще не пов’язуючи її з хитромудрими махінаціями Ковпервуда. — Тут треба гарненько помізкувати. Якщо завтра почнеться паніка, нам не можна втрачати ні хвилини. А чи багато вам буде користі від того, що ми підтримаємо ринок?
— Дуже багато, — відповів Ковпервуд, — хоча, звісно, мені доведеться діставати гроші ще й іншим шляхом. До речі, у мене значиться ваш внесок в сто тисяч доларів. Як ви вважаєте — потрібні вони вам найближчими днями?
— Можливо.
— Не виключено, що і мені ці гроші будуть потрібні, так що я не зумію негайно повернути їх вам без серйозного збитку для себе, — зауважив Ковпервуд. — І це лише одна з багатьох ланок всього ланцюга. Якби ви, сенатор Сімпсон і Молленгауер об’єдналися — адже основна маса акцій у ваших руках — і вплинули на містера Дрекселя і містера Кука, вам вдалося б суттєво розрядити атмосферу. Я чудово вийду зі становища, якщо від мене не зажадають погашення заборгованості. Адже якщо на біржі не відбудеться занадто різкого падіння курсів, то ніхто від мене цього не вимагатиме. В іншому випадку всі мої папери будуть знецінені, і я не втримаюсь.
Старий Батлер підвівся з-за столу.
— Діло серйозне, — сказав він. — Не треба було вам зв’язуватися зі Стінером. Все це, як не крути, виглядає досить непривабливо. Кепсько, дуже погана історія, — суворо додав він. — Проте я зроблю все можливе. Багато чого не обіцяю, але я до вас завжди добре ставився і не хочу залишати вас у біді — хіба що у мене не буде іншого виходу. Неприємно, дуже неприємно! І пам’ятайте ще: не я один вирішую справи в нашому місті!