Курйозна психологічна подробиця: лише зараз Батлер почав по-справжньому усвідомлювати всю складність ситуації. У присутності Ковпервуда, який красномовно викладав йому свої потреби, він так піддався впливу його особистості і своєї прихильності до нього, що навіть гаразд не розібрався в тому, наскільки ця історія зачіпає його власні інтереси. І лише тепер, на свіжому вечірньому повітрі, розмовляючи з Оуеном, котрий леліяв власні честолюбні задуми і був анітрохи не схильний жаліти Ковпервуда, Батлер почав тверезо дивитися на речі, і вся історія постала перед ним у більш-менш прозорому світлі. Йому довелося погодитися, що Ковпервуд серйозно скомпрометував республіканську партію і поставив під загрозу міську скарбницю, а разом з тим і його, Батлера, особисті інтереси. І все ж старий відчував до нього симпатію і не мав наміру кинути його напризволяще.
Зараз він їхав до Молленгауера і Сімпсона, щоб рятувати Ковпервуда, — щоправда, заразом ще й республіканську партію і свої власні справи. Але все ж яка ганьба! Він сердився і обурювався. Він таки ловкач, цей молодий чоловік! Хто б міг подумати, що він вдасться до таких авантюр? Проте Батлер і зараз відчував прихильність до нього; він знав, що має зробити якісь кроки для порятунку Ковпервуда (якщо лише того ще можна врятувати). Не виключено навіть, що він виконає його прохання і, якщо й інші теж поставляться до нього зі співчуттям, до останньої хвилини не зачепить свого стотисячного вкладу.
— Слухай, батьку, — помовчавши, сказав Оуен, — я не розумію, чому ти повинен хвилюватися більше, ніж Молленгауер і Сімпсон? Якщо ви втрьох захочете допомогти Ковпервуду виплутатися — діло ваше. Але, хоч убий, я не розумію, навіщо вам це потрібно? Звичайно, якщо ця історія випливе до виборів, то нічого путнього не вийде, але хіба не можна якось замовчати її? Твої вкладення в кінні залізниці набагато важливіші за ці вибори, і якби ти знайшов спосіб прибрати до рук конку, тобі більше не довелося б хвилюватися про вибори. Ось моя порада: завтра ж уранці вимагай свої сто тисяч доларів, щоб задовольнити претензії банків, у разі якщо курс акцій сильно впаде. Авжеж, це може потягти за собою банкрутство Ковпервуда, ну й грець із ним, але тобі анітрохи не зашкодить. Ти вирушиш на біржу і скупиш його акції. Я навіть не здивуюся, якщо він сам прибіжить до тебе з такою пропозицією. Ти маєш вплинути на Молленгауера і Сімпсона — нехай вони пригрозять Стінеру, щоб він більше жодного долара не позичав Ковпервуду! Якщо ти цього не зробиш, той кинеться до Стінера і хапоне у нього ще грошей. Стінер зайшов аж надто далеко. Може, Ковпервуд і не захоче розпродати свій пай — це його справа. Але він напевно піде з торбами, і тоді ти зумієш скупити на біржі скільки завгодно його акцій. Я особисто думаю, що він буде розпродавати все. Навіщо псувати собі кров через оті стінеровські п’ятсот тисяч? Ніхто ж не примушував його позичати їх Ковпервуду. Нехай тепер виплутується як знає. Щоправда, партія може зазнати удару, але зараз не це найважливіше. Ви з Молленгауером натиснете на газети, і вони будуть мовчати до закінчення виборів.
— Ти, синку, надто женеш, треба помізкувати, — сказав синові старий підрядник і знову поринув у роздуми.
25
Генрі Молленгауер, як і Батлер, жив в одній з нових частин міста, на Брод-стрит, неподалік від нової і гарної будівлі бібліотеки. Будинок у нього був просторий і типовий для помешкання новоспеченого скоробагатька того часу — чотириповерхова будівля, облицьована жовтою цеглою і білим каменем, без будь-якого певного стилю, але все ж досить приємна для ока. Важкі різьблені двері й широкі сходи вели на простору веранду, а з боків її були вузькі вікна, прикрашені світло-блакитними витонченими жардиньєрками. В усіх двадцяти кімнатах цього будинку була чудова паркетна підлога і дерев’яні панелі (що в ті часи коштувало дуже дорого). На першому поверсі містилася зала, простора вітальня і обшита дубом їдальня (розміром не менше тридцяти квадратних футів); на другому — кімната, де стояв рояль (на ньому грали троє дочок господаря, котрі тішили гостей музикою), бібліотека, кабінет самого Молленгауера і будуар його дружини з прилеглими до нього ванною кімнатою і невеликим зимовим садом.
Молленгауер вважався (і сам так думав про себе) дуже важливою персоною. Щодо фінансових і політичних справ він був винятково проникливим. Хоча він був німцем (точніше, американцем німецького походження), зовнішність у нього була типова і притому дуже поважна. Холодний і гострий розум світився в його очах. На зріст він був високий, міцної статури. Його могутні груди і широкі плечі вдало гармоніювали з великою головою, що, залежно від ракурсу, видавалася то округлою, то видовженою. Опуклий лоб важко нависав над допитливими колючими очима. Ніс, рот, підборіддя, а також повні гладкі щоки — все виразне правильне обличчя Молленгауера свідчило про те, що ця людина знає, чого хоче, і вміє наполягти на своєму, всупереч усім перешкодам. З Едвардом Батлером Молленгауера пов’язувала тісна дружба (наскільки це можливо між двома ділками), а Марка Сімпсона він поважав приблизно так, як один тигр поважає іншого. Він умів цінувати видатні здібності і завжди був готовий грати чесно, якщо чесно велася гра. В іншому випадку його підступності не було меж.