— Таки жодної… — похмуро підтвердив Батлер.
Оуену вже на мить здалося, що Ковпервуд приречений. Але тут у двері подзвонили. Покоївка, котра замінила лакея, доповіла про сенатора Сімпсона.
— Ага, про вовка промовка! — вигукнув Молленгауер. — Просіть! Зараз ми дізнаємося його думку.
— Я гадаю, мені слід залишити вас, — кивнув Оуен батькові. — Я піду до міс Кароліни розважити її. Я чекатиму на тебе, батьку, — додав він.
Молленгауер схвально посміхнувся, і Оуен вийшов, у дверях зіткнувшись з сенатором Сімпсоном.
Ніколи ще в Пенсильванії, яка дала світові чимало прикметних особистостей, не було цікавішої постаті, ніж сенатор Сімпсон. На противагу Батлеру і Молленгауеру зовні він був досить непоказний: невисокий на зріст (п’ять футів дев’ять дюймів), тоді як зріст Молленгауера досягав шести, а Батлера — п’яти футів і одинадцяти дюймів, з пісним обличчям і круто зрізаним підборіддям — у двох інших щоки були як налиті, а важкі щелепи видавалися наперед. Погляд у нього теж був не такий відкритий, як у Батлера, і не пихатий, як у Молленгауера. Зате його очі світилися неабияким розумом. Це були дивні очі — глибоко посаджені, бездонні; вони нагадували очі кішки, що виглядає здобич з темного кутка з усією підступністю котячої породи. Копиця чорного волосся спадала на його низький білий лоб, а обличчя вирізнялося синюватою блідістю, як у людей зі слабким здоров’ям. Попри таку зовнішність, в цій людині чаїлася неабияка сила, своєрідна, наполеглива, за допомогою якої він підкоряв собі інших. Хитрість навчила його розпалювати жадібність людей обіцянками наживи, бути нещадним з тими, хто насмілювався йому суперечити. Сімпсон, як багато людей такого типу, був кволий, з холодними вологими руками і млявою усмішкою, але очі своєю виразністю перекривали всі вади його зовнішності.
— Добрий вечір, Марку, радий вас бачити, — привітав його Батлер.
— Вітаю, Едварде, — неголосно відповів гість.
— Ну, дорогий друже, час ніяк на вас не позначається. Що накажете вам налити?
— Ні, Генрі, я нічого пити не буду, — відповів Сімпсон. — Я до вас зазирнув на кілька хвилин, по дорозі додому. Моя дружина тут неподалік, у Кевеноу, і мені треба ще заїхати по неї.
— Ви навіть не підозрюєте, як доречно ви з’явилися, сенаторе, — почав Молленгауер, припрошуючи сісти гостя. — Батлер розповів мені про невелику скруту політичного характеру, яка виникла нещодавно. Ви, напевно, чули, що в Чикаго грандіозна пожежа?
— Так, мені щойно розповів про це Кевеноу. Мабуть, справа дуже серйозна. Завтра вранці треба очікувати на стрімке падіння акцій.
— Про це ми й говорили, — підтвердив Молленгауер.
— А ось і вечірній випуск! — вигукнув Батлер, побачивши слугу, який входив з газетою в руках.
Молленгауер розгорнув її на столі. Це був один з екстрених випусків, заголовки, набрані великими буквами, повідомляли, що пожежа в «озерному» місті, яка почалася ще вчора, з кожною годиною поширюється усе більше.
— Це жахливо, — сказав Сімпсон. — Душа болить за Чикаго. У мене там багато друзів. Будемо сподіватися, що насправді все виявиться не так страшно, як про це пишуть.
Сімпсон скрізь і за будь-яких обставин висловлювався дещо пишномовно.
— Те, про що мені зараз розповів Батлер, — продовжував Молленгауер, — певною мірою пов’язане з цим лихом. Вам, певна річ, відомо, що наші скарбничі мають звичай давати в борг міські гроші з двох відсотків річних...
— То й що ж? — запитав Сімпсон.
— Так от, містер Стінер, як з’ясувалося, досить активно позичав міські кошти молодому Ковпервуду з Третьої вулиці — ну тому, що займався реалізацією нашої позики…
— Он як? — вигукнув Сімпсон, удаючи подив. — І багато він йому позичив?
(Сенатор, так само як і Батлер та й Молленгауер, сам чимало наживався на вигідних позиках з того ж джерела, які під виглядом вкладів надавалися різним банкам.)
— Стінер, схоже, позичив йому близько п’ятисот тисяч доларів. І якщо Ковпервуд не встоїть перед буревієм, то у Стінера виникне брак цієї суми. Як ви самі розумієте, така історія справить вельми несприятливе враження перед виборами. Ковпервуд винен сто тисяч містеру Батлеру і сьогодні приходив до нього на перемовини. Через містера Батлера він передав прохання допомогти йому викрутитися. В іншому разі, — Молленгауер зробив рукою виразний жест, — він банкрут.