— Зараз моя ситуація виглядає досить скрутно, містере Батлер, — сказав він прямо. — Але я гадаю, що мені все ж вдасться викрутитися. Принаймні я не втрачаю надії. Дуже шкодую, що потривожив вас. Мені б хотілося, звичайно, щоби джентльмени знайшли можливість допомогти мені — але ні — то й ні. Я можу дещо зробити й сам. Окрім того, я все-таки сподіваюся, що ви залишите у мене свій внесок, якщо можливо.
Він кивнув і хутко вийшов. Батлер задумався. «Молодець таки хлопчина, — подумав він. — Шкода його. Але може він і зуміє викрутитися».
Ковпервуд поспішив додому. Батько ще не лягав і сидів, занурений в похмурі роздуми. Розмова між ними була пройнята глибокою сердечністю: батько і син розуміли один одного з півслова. Френк любив батька. Він співчував його невтомному прагненню вибитися з низів і ні на мить не забував, що змалку бачив від нього лише ласку і увагу. Кредит, отриманий ним в Третьому національному банку під забезпечення не вельми цінних акцій лінії Юніон-стрит, йому, ймовірно, вдасться погасити, якщо лише на біржі не відбудеться катастрофічного падіння курсів. Цю позику він має повернути будь-що. Але як бути з батьківськими вкладеннями в кінні залізниці, які збільшувалися в міру зростання його власних і досягли в цілому двохсот тисяч доларів? Як урятувати ці гроші? Акції були давно закладені, а отримані під них кредити використані для інших цілей. Необхідно внести додаткове забезпечення у банки, де взято ці позики. Позики, позики й позики… Ні кінця, ні краю цим клопотам… Якби ж то змусити Стінера видати йому ще тисяч двісті або триста! Але перед навалою можливих фінансових труднощів це вже було б злочином. Тепер усе залежало від завтрашнього дня.
Настав сірий і похмурий понеділок 9 жовтня. Ковпервуд прокинувся ледь розсвіло, поголився, вдягнувся і через сіро-зелену галерею пройшов до батька. Старий не спав усю ніч і був уже на ногах. Його сиві брови і скуйовджене волосся аж ніяк не виглядали благовидно. Очі старого джентльмена запали, обличчя посіріло. Ковпервуд відразу помітив, який він стривожений. Батько підвів очі від зручного письмового столу, десь роздобутого для нього Елсвортом, за яким він методично зводив свій актив і пасив. Ковпервудові защеміло серце. Він завжди страждав, коли бачив батька стривоженим, та нині був безсилий йому допомогти. Коли вони разом будували ці нові будинки, він був переконаний, що дні турбот і тривог назавжди минули для старого.
— Підраховуєш? — звичним бадьорим тоном запитав він, намагаючись трохи звеселити батька.
— Оцінюю свої ресурси, аби знати, з чим доведеться зіткнутись, якщо... — він замовк і подивився на сина.
Френк посміхнувся.
— Не хвилюйся, тату! Я вже казав: я все підлаштував так, що Батлер і його компанія будуть змушені підтримати ринок. Я попрохав Райверса, Таргула і Гаррі Елтінджа допомогти мені збути на біржі мої папери — це ж найкращі маклери. Вони будуть діяти дуже обережно. Я не міг доручити цього Еду або Джо — адже тоді всі відразу б второпали, що у мене негаразди. А ці хлопці створять враження, ніби збивають курс акцій, але водночас діятимуть не надто сильно. Мені потрібно викинути на біржу рівно стільки акцій, щоб, продавши їх на десять пунктів нижче курсу, реалізувати п’ятсот тисяч доларів. Можливо, акції нижче не впадуть. Зараз важко що-небудь передбачити. Не може ж падіння тривати без кінця! Якби лише дізнатися, що наміряються робити великі страхові компанії! Ранкової газети ще не приносили?
Ковпервуд хотів подзвонити, але подумав, що слуги ще не встали. Він сам пішов до передпокою. Там лежали «Преса» і «Паблік Леджер», ще вологі від друкарської фарби. Кинувши оком на перші сторінки, він аж змінився на виду. У «Пресі» був великий, на всю шпальту, план Чикаго, який мав страхітливо похмурий вигляд: чорною фарбою на ньому була позначена частина міста, що постраждала. Ніколи ще йому не доводилося бачити такого докладного плану Чикаго. Білий простір на плані — озеро Мічиган, а ось річка, що розділяє місто на три майже рівні частини — північну, західну і південну. Ковпервуду раптом кинулось в очі, що місто розплановане дещо незвично і чимось нагадує Філадельфію. Торгівельна його частина площею в дві або три квадратні милі була розташована на стикові трьох основних частин міста; на південь від гирла річки, там, де після злиття південно-західного і північно-західного рукавів вона впадала в озеро. Це був великий квартал у центрі, але, судячи з карти, він весь вигорів. «Чикаго — суцільне згарище!» — кричав величезний заголовок на всю ширину аркуша. Потім ішли подробиці — страждання тих, хто залишився без даху над головою, кількість загиблих у вогні і тих, хто втратив усе своє майно. Далі обговорювалося питання про те, як позначиться пожежа на Східних штатах. Висловлювалися думки, що страхові товариства і промисловці, можливо, не зможуть витримати таких величезних збитків.