— Прокляття! — похмуро вилаявся Ковпервуд. — Чорт напоумив мене вплутатися в ці біржові афери…
Він повернувся у вітальню і заглибився в читання газет.
Потім, незважаючи на ранню годину, поїхав разом з батьком у контору. Там на нього вже чекала пошта — більше десятка листів з пропозицією анулювати ті чи інші угоди або ж продати папери. Поки він стоячи переглядав кореспонденцію, хлопчик-розсильний приніс ще три листи. Один був від Стінера, який повідомляв, що буде в місті під обід — раніше йому ніяк не встигнути. Ковпервуд одночасно відчув і острах, і полегшення. Йому дозарізу потрібні великі суми для погашення низки заборгованостей ще до третьої години. Зараз дорога кожна хвилина. Необхідно перехопити Стінера на вокзалі і переговорити з ним, обігнавши всіх інших. Так, день мав видатися важким, клопітним і напруженим.
До прибуття Ковпервуда Третя вулиця вже кишіла банкірами і біржовиками. Всі кудись квапилися, в повітрі відчувалася та наелектризованість, яка відрізняє збіговисько сотень стривожених людей від спокійних і нічим не стурбованих. На біржі атмосфера теж була гарячковита. Одночасно з ударом гонга зал наповнився неймовірним галасом. Ще не пролунав протяжний, металевий гул, як двісті чоловік, котрі утворювали місцеву біржову корпорацію, з якимись невиразними вигуками кинулися — хто збувати папери, хто, навпаки, перехоплювати вигідні на той момент пропозиції. Інтереси присутніх були такі розбіжні, що стороннє око не могло б розібратися, що зараз вигідніше — продавати чи купувати.
Райверс і Таргул отримали вказівку залишатися у самісінькому вирі подій. А брати Ковпервуда — Джозеф і Едвард — мали снувати навколо в пошуках нагоди продати акції за більш-менш прийнятною ціною. «Ведмеді» наполегливо збивали курс, тож усе залежало від того, чи постараються агенти Молленгауера, Сімпсона і Батлера, а також інші біржовики підтримати акції кінних залізниць, і чи збережуть ці папери хоч якусь цінність. Напередодні, прощаючись із Ковпервудом, Батлер сказав, що вони «зроблять все від них залежне». Вони будуть скуповувати акції до останньої можливості. Обіцяти необмежену підтримку ринку він, звісно, не міг, так само як не міг поручитися за Молленгауера і Сімпсона. Та він і не знав, в якому стані їхні справи.
Коли збудження досягло піку, прийшов Ковпервуд. Він ще в дверях почав шукати очима Райверса, але в цю мить пролунав гонг, і угоди припинилися. Увесь натовп миттєво повернувся до балкончика, з якого секретар біржі оголошував одержані повідомлення. Цей маленький смаглявий чоловічок років тридцяти восьми (його квола статура і бліде, типово чиновницьке, обличчя свідчили про методичний, незвичний для будь-яких сміливих злетів розум) вже стояв на своєму місці, а позаду нього зяяли розчинені двері. У правій руці у нього білів аркуш паперу.
— Американське товариство страхування від пожежі в Бостоні оголошує про свою неплатоспроможність!
Знову вдарив гонг. І в ту ж мить вибухнула буря, ще більш шалена, ніж раніше. Якщо в цей похмурий ранок лише за годину після відкриття біржі вже лопнула одна страхова компанія, то що ж чекає у найближчі чотири-п’ять годин і наступні дні? Це означало, що чиказькі погорільці вже не зможуть відновити свої підприємства. Це також означало, що банки вже почали вимагати або от-от зажадають погашення всіх позик, пов’язаних зі збанкрутілою компанією. Вигуки переляканих «биків», котрі все дешевше пропонували пакети по тисячі і по п’ять тисяч акцій залізничних компаній — Північної Тихоокеанської, Іллінойс-Сентрал, Рідінг, Лейк-Шор і Вобеш, а також акцій кінних залізниць і облігацій реалізованої Ковпервудом позики, — надривали серця всім, хто був причетний до цих підприємств. Ковпервуд, скориставшись хвилинним затишшям, підійшов до Артура Райверса; але той нічого не міг йому сказати.