— Що трапилося, Джордже? — у свою чергу запитав Ковпервуд. — Я розраховував зустріти вас на вокзалі Брод-стрит.
— Так, я спочатку думав зійти там, — відповів Стінер (фізіономія у нього при цьому була дурнувата), — але потім зійшов на Західній станції, щоб устигнути забігти додому перевдягнутися. На мене звалилася сьогодні купа справ… Я збирався зайти до вас…
Після термінової телеграми Ковпервуда таке пояснення звучало безглуздо, але той пропустив його повз вуха.
— Сідайте в мій екіпаж, Джордже! — рішуче сказав він Стінеру. — Нам потрібно терміново переговорити. Я вам телеграфував, що на біржі можлива паніка. Так воно й сталося. Нам не можна втрачати ні хвилини. Акції катастрофічно впали, і банки вже вимагають погашення більшості моїх позик. Я маю знати, чи дасте ви мені в борг на кілька днів триста п’ятдесят тисяч доларів під чотири чи п’ять відсотків річних? Я вам поверну усе до цента! Гроші мені потрібні — хоч у петлю лізь. Без них я піду з торбами. Ви розумієте, що це означає, Джордже? Весь мій актив до останнього долара буде заморожений, а заразом і ваші вкладення в кінні залізниці. Я не зможу віддати їх вам для реалізації, і вся ця історія з позиками з міської скарбниці постане у вельми непривабливому світлі. Вам не вдасться покрити дефіцит у касі, а чим це пахне — ви, я гадаю, й самі добре розумієте. Ми з вами обоє вклепалися по нікуди. Я хочу, щоб ми змогли вийти сухими з води, але не в змозі зробити це без вашої допомоги. Вчора я змушений був звернутися до Батлера щодо його внеску, і я докладаю всіх зусиль, щоб роздобути гроші ще й з інших джерел. Але боюся, що не виберуся, якщо ви не посприяєте мені.
Ковпервуд замовк. Він прагнув якомога зрозуміліше окреслити Стінеру всю картину, перш ніж той устигне відповісти відмовою (нехай знає, що у нього ситуація не краща).
Насправді ж сталося те, що з властивою йому проникливістю запідозрив Ковпервуд: Стінера встигли перехопити. Напередодні ввечері, щойно Батлер і Сімпсон пішли, Молленгауер викликав свого секретаря Ебнера Сенгстека — вельми моторного молодика — і доручив йому будь-що розшукати скарбничого. Сенгстек надіслав детальну телеграму Стробіку, котрий поїхав на полювання разом зі Стінером, наполегливо рекомендуючи йому застерегти Стінера щодо Ковпервуда. Розтрату у скарбниці виявлено. Він, Сенгстек, зустріне Стробіка і Стінера у Вілмінгтоні (щоб випередити Ковпервуда) і повідомить подробиці. Під загрозою судової відповідальності Стінер має припинити виплату позик Ковпервуду. Перш ніж зустрічатися з будь-ким, Стінеру рекомендували побачитися з Молленгауером. Отримавши відповідну телеграму від Стробіка, котрий повідомив, що вони планують прибути завтра опівдні, Сенгстек поїхав зустрічати їх у Вілмінгтон. Ось чому Стінер не потрапив з вокзалу в діловий квартал, а зійшов на околиці (під приводом, що йому потрібно заїхати додому і перевдягтися). Насправді — щоб побачитися з Молленгауером до зустрічі з Ковпервудом. Він був смертельно наляканий і хотів виграти час.
— Ні, ніяк не можу, Френку… — заскиглив той. — Я й без того по вуха загруз у цій халепі. Секретар Молленгауера приїхав зустрічати нас у Вілмінгтон саме для того, щоб застерегти мене від цього кроку. Стробік тієї ж думки. Вони знають, скільки я позичив коштів. Ви самі чи хтось інший повідомили їм про це. Я не можу йти проти Молленгауера! Усім, що в мене є, я зобов’язаний йому! Це він влаштував мене на місце скарбничого…
— Вислухайте ж мене, Джордже! Як би ви зараз не вчинили — не дозволяйте збивати себе з пантелику балачками про борг перед партією! Ви в дуже небезпечній ситуації, і я теж. Якщо зараз ми удвох не вживемо заходів для свого порятунку, ніхто нас не врятує — ні тепер, ні згодом! Не кажучи вже про те, що «згодом» буде запізно. Я переконався в цьому вчора ввечері, коли просив Батлера допомогти нам обом. Вони вже знають про нашу зацікавленість в акціях конки і будь-якими способами хочуть нас обдерти — в цьому й уся заковика! Питання зараз стоїть — хто кого? І нам залишається або рятувати себе і оборонятися, або разом піти на дно — оце й усе, що я хотів вам сказати. Молленгауера ваша доля тривожить так само, як ось цей ліхтар. Його турбують не гроші, які ви мені позичили, а хто на цьому заробить і скільки. Невже вам незрозуміло: вони дізналися, що ми з вами прибираємо до рук конку, і це їм не до шмиги! Щойно вони вирвуть у нас акції — ми одразу ж перестанемо для них існувати, запам’ятайте це раз і назавжди! Якщо наші вкладення підуть з вітром — ви пропали і я теж. Ніхто й пальцем не поворухне, щоб допомогти нам, які там політичні міркування! Я хочу, аби ви до кінця зрозуміли цю похмуру істину, Джордже. І перш ніж ви скажете мені «ні» — бо цього вимагає від вас Молленгауер, —добре обмізкуйте мої слова.