Він пильно дивився на Стінера, намагаючись силою своєї волі змусити скарбничого погодитися на той єдиний крок, який міг врятувати його, Ковпервуда (хоча Стінеру, зрештою, від цього було мало користі). Треба зазначити, що Стінер зараз зовсім не цікавив його. Він був для нього просто пішаком, котрого совав на свій розсуд кожен, кому він потрапляв до рук. І наперекір Молленгауеру, Сімпсону і Батлеру Ковпервуд намагався втримати цього пішака. Він прикипів очима до Стінера, як змія до кролика, намагаючись підпорядкувати його своїй волі і пробудити в цьому напівмертвому від страху чоловічкові хоча б інстинкт самозбереження.
Але Стінер украй розгубився, і на нього вже ніщо не могло подіяти. Обличчя в нього стало сірувато-попелястого кольору, повіки опухли, очі запали, руки й губи тряслися. Господи, в яку халепу він втрапив…
— Усе це так, Френку! — з відчаєм у голосі мало не плакав скарбничий. — Я знаю, що ви маєте рацію. Але подумайте, що зі мною буде, якщо я дам вам ці гроші? Адже вони мене живцем з’їдять! Поставте себе на моє місце. Ах, якби ж то ви не ходили до Батлера! Вам треба було спершу переговорити зі мною…
— Як же я міг переговорити з вами, Джордже, коли ви десь там стріляли качок? Я в усі кінці розсилав телеграми, намагаючись зв’язатися з вами! Що мені лишалося? Я змушений був діяти. Крім того, я вважав, що Батлер ставиться до мене більш прихильно, ніж це виявилося на ділі. Зараз не час картати мене, що я звернувся до Батлера; треба виплутуватися з ситуації! Ми обидва потрапили в цю трясовину. Йдеться про те, вигребемося ми чи потонемо. Ми, а не хто інший, розумієте ви це? Батлер не міг чи не захотів зробити те, про що я його просив — умовити Молленгауера і Сімпсона підтримати курс цінностей. Вони зараз роблять якраз протилежне. Адже вони ведуть свою гру, і зводиться вона до того, щоб обскубти нас. Невже ви цього не розумієте? Вони хочуть забрати у нас все, що ми накопичили. Нам треба рятувати себе самим, Джордже, ось для чого я до вас приїхав. Якщо ви не дасте мені трьохсот п’ятдесяти або хоча б трьохсот тисяч доларів — нам обом кінець. І вам, Джордже, буде гірше, ніж мені, бо юридично я не несу жодної відповідальності! Та справа не в цьому. Я хочу врятувати і себе, і вас. Я знаю засіб, який на все життя позбавить нас від фінансових труднощів — що б вони там не говорили, що б проти нас не задумували. І в нашій змозі скористатися цим для нашої спільної користі! Невже ви самі не розумієте? Я хочу врятувати свою справу, а з цим будуть врятовані і ваше ім’я, і ваші гроші.
Ковпервуд замовк, сподіваючись, що йому вдалося, нарешті, переконати Стінера. Але той, як і раніше, вагався.
— Що ж я можу вдіяти, Френку? — жалібним голосом забелькотів він. — Мені не можна йти проти Молленгауера! Якщо я зроблю те, про що ви просите, вони віддадуть мене під суд! Вони на це здатні. Ні, Френку… Я не такий сильний… Якби вони нічого не знали, якби ви не сказали їм, тоді... може, тоді — інша річ, але тепер!..
Він похитав головою, його сірі очі сповнилися безмежним розпачем.
— Джордже… — знову почав Ковпервуд, розуміючи, що коли йому і вдасться чогось досягти — то лише за допомогою беззаперечних доказів. — Не будемо більше говорити про те, що я зробив. Я зробив те, що було необхідно. Ви вже втратили будь-яке самовладання і готові зробити непоправну помилку. Я не хочу допустити цього. Я розмістив в ваших інтересах п’ятсот тисяч доларів міських грошей (частково, правда, і в своїх інтересах), але більше все-таки в ваших...
Це твердження не зовсім відповідало істині.
— ...І ось в таку хвилину ви вагаєтеся, не знаєте, захищати вам свої інтереси, чи ні! Я відмовляюся розуміти вас! Адже це криза, Джордже! Акції летять під три чорти, і не лише нам загрожує розорення. На біржі паніка, викликана пожежею, і той, хто нічого не зробить для свого захисту, звичайно ж, приречений. Ви кажете, що зобов’язані місцем скарбничого Молленгауеру і боїтеся, аби він не поквитався з вами? Вдумайтеся добре у своє і моє становище, і зрозумієте, що він нічого не може вам заподіяти, поки я не банкрут. Але якщо я оголошу себе банкрутом — що буде з вами? Хто вас тоді врятує від суду? Чи ви часом не думаєте, що Молленгауер прибіжить і внесе за вас у скарбницю півмільйона доларів? Ха-ха, ви цього не діждетеся. Якщо Молленгауер та інші рахуються з вашими інтересами, то чом вони не підтримують мене сьогодні на біржі? Я-то знаю, чому! Вони зазіхають на наші акції кінних залізниць! А на те, що вас потім запроторять до в’язниці — їм начхати! Будьте розсудливі і слухайте, що я кажу. Я уважно пильнував ваші інтереси — ви ж цього не можете заперечувати? Завдяки мені ви загрібали грошики, і чималі! Схаменіться, Джордже, їдьте у скарбницю і, перш ніж що-небудь зробити — випишіть мені чек на триста тисяч доларів! Не зустрічайтеся і не розмовляйте з жодною людиною, поки цього не буде зроблено! Сім бід — один одвіт. Ніхто не може вам заборонити видати мені цього чека. Ви — міський скарбничий! Щойно гроші будуть у мене в руках — я виплутаюся з цієї халепи і за тиждень (щонайбільше за два) поверну вам усе сповна! На той час паніка, без сумніву, вщухне. Коли ці гроші повернуться в державну скарбницю, ми домовимося і щодо тих п’ятисот тисяч. За три місяці, а можливо, й раніше, я влаштую так, що ви зможете покрити дефіцит. Та що казати — я й за два тижні зможу це зробити, дайте мені лише знову стати на ноги! Час — це все, що мені потрібно. Ви не втратите своїх вкладень, а коли повернете гроші — ніхто не буде чинити вам неприємностей. Вони нізащо не підуть на публічний скандал. Ну, то як, Джордже? Молленгауер не може перешкодити вам виписати мені чек, так само як я не можу змусити вас до цього. Ваша доля — у ваших власних руках. От і кажіть, як ви маєте намір вчинити?