Джеймс Марчі не витримав: він різко повернувся, сплюнув — що було для нього неймовірним вчинком! — і мовчки рушив до своєї палатки. Клайд дав волю сміху, що душив його, і реготав уже що було сили. Фред нічого не розумів.
— Що він, сказився? Чи образився? А може, хоче назвати препарат тільки своїм іменем? Але ж це несуттєво. Та чого ти регочеш, Клайд?..
Клайд аж заходився від реготу.
— Та ну вас усіх під три чорти! — розсердився не на жарт Фред Стапльтон. — Тільки починаєш говорити з вами серйозно, по-діловому, практично, як один казиться, а другий регоче мов божевільний… І обидва не кажуть, у чому річ!.. Іди краще принеси води, Клайд, треба готувати сніданок. З вами, я бачу, каші не звариш…
Він пішов, сердито кинувши недокурок сигарети. Клайд оволодів собою й перестав сміятися: справді, що це на нього найшло?
— Вода у відрі під кедром, — гукнув він навздогін Фреду. — Джеймс, Джеймс, зажди, — повернувся він до Коротуна. — Мені треба тобі щось сказати!
12
Джеймс Марчі спинився біля входу в свою палатку. Він запитливо дивився на Клайда, що наближався до нього. Обличчя його вже не було сердитим, Коротун відходив одразу, особливо якщо ним оволодівали якісь нові думки. Клайд знав це й почав без передмов:
— Скажи, Джеймс, чи може мати якесь значення те, що мертві мурашки опинилися саме біля правого блюдечка? А чому біля інших двох їх не було? Адже ти поклав плісень на всі три. В чому тут річ?
Джеймс уважно поглянув на Клайда, потім опустив очі додолу. Він вагався, поскубуючи свою кучеряву борідку, і видно було, що в ньому борються якісь сумніви. Клайд знизав плечима:
— Ну, якщо ти не хочеш говорити, я й не наполягаю. — І він вдав, наче збирається піти.
Джеймс Марчі схопив його за рукав:
— Бачиш, Клайд, я… був трохи необережний… — У нього заблищали очі.
— Та що з тобою, Коротун? — вразився Клайд. Він ласкаво поплескав Джеймса по плечу. — Що трапилося з тобою? Невже тебе так засмутив Фред зі своїм інсектицидом? Так ти облиш, не звертай уваги, адже все це дурниці. Хіба ти не знаєш, що його хлібом не годуй, тільки дай побазікати про комерційні справи. Він каже, що ти одержимий до науки. Ну, знаєш, зате сам він також одержимий у справах уявлюваного бізнесу!.. Я досхочу нареготався, коли він розвів теревені, і навіть не розумію, чого ти образився!..
Джеймс похмуро проговорив, втупившись собі під ноги:
— Інсектицид… бовдур він, ось хто! Реклама йому потрібна, та ще й римована…
— Аякже! — розсміявся Клайд. — Пам’ятаєш: «Стапльтон-Марчі препарат убиває всіх підряд!» Ну хіба не звучить? Віршики, правда, слабенькі, зате скільки енергії і лаконізму в такій фразі?
Він гадав, що Коротун принаймні посміхнеться. Але Джеймс Марчі лише покрутив головою.
— Ні, Клайд, я про інше. Може, саме в цьому і полягає причина того, що… — Він зам’явся, але тут-таки вийняв з кишені свою обкурену люльку й показав її Клайду: — Ось!
— Що ти хочеш сказати? — здивувався той, дивлячись то на люльку, то на Джеймса.
— Мені хотілося швидше розпочати експеримент… — пояснив Джеймс. — І ось так вийшло, що… — Він зітхнув і подивився на свою люльку. — Коли я поставив блюдечка в палатку і хотів відсунути постіль, то… Я саме в цей час курив… Люлька у мене в роті хитнулась, ну і впав попіл прямо на це блюдечко, що стояло праворуч. На плісень. Звичайно, я його зразу здмухнув, але, мабуть, частина попелу лишилася на плісені. І от… от така історія, — закінчив Джеймс свою плутану розповідь.
Клайд ледве стримав посмішку. Пояснення Джеймса було таким несерйозним, що хотілося сміятись. Але Коротун дивився на нього тривожними очима, і Клайд спробував делікатно урезонити його.
— Зажди, Коротун, — сказав він. — Я не зовсім розумію, яке відношення може мати попіл з твоєї люльки до мертвих комах? Наскільки мені відомо, попіл досі не вбивав мурашок чи метеликів. Отож…
— А, Клайд! — майже роздратовано перервав його Джеймс. — Звичайно, попіл за наших звичайних умов взагалі нейтральний. За наших звичайних, розумієш? Але ж плісень незвичайна, вона — космічна! І цілком можливо, що під впливом попелу в ній виникла мутація. І саме мутація призвела до того, що…
— Зачекай, зачекай, Коротун, не поспішай, — спинив його Клайд. — Що це таке — мутація?
Джеймс здивовано поглянув на нього з-під окулярів. Очевидно, йому важко було уявити собі, як людина може не розуміти таких простих речей. Клайд засміявся: