— О друже мій, я колись вивчав біологію, але це було так давно!
Він вийняв з пачки сигарету й закурив, хоч ніколи не робив цього перед сніданком. Джеймс машинально теж узявся за люльку й зробив рух, щоб вибити її. Але відразу глянув на палатку, де стояли блюдечка з плісенню, і поклав її назад у кишеню.
— А може, це не так уже й погано, — спокійно сказав Клайд. — Інакше ти не зіткнувся б із загадковим для тебе явищем. Але все ж таки, що сталося з твоїм попелом?
Джеймс Марчі, здавалось, цілком опанував себе. З його обличчя зник розгублений вираз, очі вже не кліпали так жалісно, він заговорив певніше, не плутаючись. І те, що він розповів, одразу ж таки захопило Клайда.
Мутація — це непередбачена зміна спадкових властивостей. От розмножуються мікроорганізми, і всі наступні покоління лишаються такими самими. Це природно. Але раптом втручаються якісь непередбачені обставини. Можливо, хімічні фактори або механічні чи радіоактивні впливи, які діють на розмноження мікроорганізмів. І тоді мікроорганізми, що з’явилися під впливом таких обставин, змінюють свої спадкові властивості. Але як!
Мікроорганізми, які досі були нешкідливими, можуть стати згубними. І навпаки, шкідливі бактерії раптом стають корисними. В усякому разі, під впливом мутації виникають зовсім нові риси мікроорганізмів. Невже ж це сталося з плісенню Джеймса Марчі, яку він намагався розмножувати у своїх смішних блюдечках з бульйоном, — з тією, в яку випадково впав попіл з люльки?.. Клайд напружено думав про це, і тепер попередні пояснення Коротуна вже не здавалися йому такими недоладними, як перед тим. Звичайно, все в цій історії здавалося трохи фантастичним, дещо неймовірним. Проте хіба не таким самим неймовірним і фантастичним був і початок всієї пригоди з загадковим метеоритом?
— У тебе викликав сумніви попіл, як фактор мутації плісені, — говорив Джеймс, збуджено виблискуючи блакитними очима. — Але ти забуваєш, що плісень прийшла до нас з інших світів! А може, для неї наш звичайний попіл є чимсь незвичайним? Уяви собі, що в її світі взагалі немає ніякого попелу, нема й вуглецю, з якого в основному складається попіл.
— Ну як так немає вуглецю? — заперечив той. — А сама плісень? Адже в ній є вуглець, як у всякому живому організмі.
— Необов’язково! — майже вигукнув Джеймс. — Чому ми не можемо уявити собі життя без вуглецю? Наприклад, з кремнієм замість вуглецю? Адже це цілком можливо, коли говорити про умови якоїсь іншої планети, звідки відірвався наш метеорит. Чому там обов’язково мусить бути наше білкове життя? З якої речі?.. Звичайно, все це можна достовірно з’ясувати лише тоді, коли нашу плісень піддати справжньому науковому обслідуванню. Ах, як шкода, що тут немає обладнання для таких досліджень!.. Хоч, правда, я сам і не міг би його провести, — зажурено визнав він, — для цього потрібні спеціальні знання й досвід. Але ми привеземо плісень для наукових досліджень, ми візьмемо її з собою, адже так, Клайд? А поки що можна сказати одне: плісень живе, і в ній виникла мутація, вона набула нових властивостей!
— Інсектицидних, — спробував пожартувати Клайд.
Але Джеймс цілком серйозно сприйняв жарт.
— Так, у даному випадку — інсектицидних, — погодився він. — Коли б такі властивості виникли в усіх блюдечках, тоді можна було б гадати, внаслідок чого вони з’явилися. Втім, мертві мурашки й метелики опинилися тільки біля одного блюдця, куди я впустив попіл! Значить, саме він отак подіяв на плісень…
— А чому метелики й бабка впали далі від блюдечка? — поцікавився Клайд. — Пам’ятаєш, вони лежали між блюдцями й мурахами?
Джеймс на хвилинку замислився. Потім швидко відповів:
— Дуже просто! Мурашки повзли до блюдечка й загинули під впливом плісені. А метелики й бабка пролітали над ним — і також загинули. От давай підемо до палатки й перевіримо, як це мусило бути, Клайд. Мені треба все докладно записати, як і що сталося під час першого дослідження. Це дуже важливо для науки, Клайд!
— Тільки не слід залишатися там дуже довго, — застеріг той. — Ці випари можуть бути шкідливими. В цьому розумінні, Фред, мені здається, мав рацію.
— Звичайно, звичайно, — заспокоїв його Джеймс. — Тільки подивимось і підемо, гаразд?
13
Перше, що помітив Клайд, увійшовши до палатки, було те, що кількість мурашок на землі помітно збільшилася. Крім того, вони лежали вже трохи далі від смертоносного блюдечка з плісенню. Але у всіх були так само скорчені ніжки, черевце кожної підігнулося всередину — і вусики-щупальця простягнені вперед, у напрямі до блюдечка, де, здавалося б, цілком мирно лежала синювата плісень.