— Будь ласка, Меджі, ось для вас палатка, можете розташовуватися в ній, — вказав він на палатку Фреда. Джеймс дещо спантеличено простежив за рухом його руки, проте, відразу збагнувши, що це єдиний вихід, кинувся до чемодана:
— Ось я зараз віднесу ваші речі, Меджі! А Фред уже скоро прийде…
— І навіть із здобиччю! — посміхнувся Клайд.
Втім, Меджі не оцінила його дотепу. Вона рушила до палатки Фреда в супроводі Джеймса, який ніс чемодан, мов велику дорогоцінність. Його окуляри переможно виблискували, коли він, лишивши Меджі в палатці, повернувся до Клайда.
— Ну що, хіба не оригінальна дівчина? — захоплено мовив Джеймс. — Взяла та й приїхала, га? Чудово!
— До кого? — саркастично спитав Клайд і відразу ж таки пошкодував. Джеймс Марчі спочатку здивовано підняв брови, а потім, збагнувши в’їдливість запитання Клайда, тихо й сумно відповів:
— Н-ну, я розумію, Клайд… Звичайно, мене це зовсім не обходить, але ж вона таки чудова… якщо може отак взяти й приїхати, знайти нас… і вона така привітна…
Він замовк і більше нічого не сказав. І Клайд, дивлячись на зажурене обличчя Джеймса, на його раптом потьмянілі добрі очі, погляд яких він навмисно відводив убік, наче боячись, що Клайд прочитає в ньому його потаємні думки, — зрозумів, що Коротуну зовсім не байдужа Меджі Бейкер. А Джеймс, так само як і Клайд, розумів, мабуть, що в нього немає шансів, адже партію першої скрипки в цій грі виконує Фред Стапльтон.
— Слухай, Клайд, — раптом сказав Джеймс, — мені здається, що нам треба розповісти Меджі про плісень.
— Ти так думаєш? — неуважно відгукнувся Клайд, все ще думаючи про те, як ускладнюються часом взаємини між людьми. І зовсім невлад зауважив: — А все тому, що кожна людина уявляє себе центром всесвіту!
— Що?
Клайд побачив, як від його дивного зауваження брови Коротуна полізли вгору від щирого здивування. Він розсміявся.
— Ні-ні, Коротунчику, не звертай уваги! — сказав він. — Це я згадав нашу недавню розмову про всесвіт, людину і про те, як наморочиться в голові, коли дивишся в небо. Пам’ятаєш?
— Еге, — непевно відповів Джеймс. — А яке ж це має відношення до нашої теперішньої розмови?
— Дуже просте. Голова може паморочитися не лише від споглядання на небесні світила. Розумієш?
— Поки що — ні, — сказав Джеймс, недовірливо позираючи на Клайда.
— Брешеш, Коротун, прекрасно все розумієш! Наприклад, якщо дивитися на такі світила, як сині очі нашої знайомої на літеру «Меджі»…
— Облиш, б-будь ласка, ці д-дурні з-зауваження, — раптом розсердився Джеймс Марчі, войовничо висунувши вперед борідку, немов наїжуючись. — Я к-кажу тобі цілком с-серйозно, а т-ти… І взагалі, що за манера говорити так про дівчину — «на літеру Меджі»!.. Зовсім неповажливо! — Він скоса поглянув на палатку Фреда, наче Меджі Бейкер могла почути їхню розмову.
— Гаразд, не буду, — весело відгукнувся Клайд. — Отож про що ти питав?
— Що слід, мабуть, розповісти Меджі історію з плісенню… ну, як усе це трапилося.
— Та я й сам подумую про це, — сказав Клайд, — тільки от — чи зрозуміє вона?
— Вона? Чи зрозуміє? Та як же вона може не зрозуміти? — обурився Джеймс. — Якщо Фред, товстошкірий Фред усе зрозумів, так Меджі з її вдумливою світлою голівкою…
— Ти повторюєшся, Коротун, — повчально зауважив Клайд. — Здається, ти вже не раз говорив про «світлу голову» на мою адресу… І я ще просив тебе не улещувати мене, чи не так?
— Ну гаразд, нехай, — покірно погодився Джеймс. — А що, хіба не може бути світлою голова і в тебе, і в неї? — простодушно додав він, з ваганням дивлячись на приятеля.
— Та ні, будь ласка, я не заперечую, — усміхнувся Клайд. — До речі, он і товстошкірий Фред, — вказав він очима на узлісся. — Фред, іди швидше! — гукнув він. — Знаєш, хто до нас приїхав? Ніколи не вгадаєш!
— А ось і я, хлопці!
З палатки Фреда вийшла свіжа, сяюча і ледь-ледь засоромлена Меджі Бейкер у короткій смугастій спідниці і білій кофті. Вона підставила руки гарячому промінню сонця, легкий вітерець грався з її пухнастим бронзовим волоссям.
Дівчина привітно усміхалась, але Клайд бачив, як тривожно тремтять її довгі вії, а сині очі вп’ялися у високу плечисту постать Фреда, який прямував, розмахуючи рушницею, до палаток.
17
Так чи інакше, зустріч відбулася на високому рівні, у дружній і теплій обстановці, як охарактеризував би її в думці Клайд. Фред шумно вітав Меджі й заявив, що вона прекрасно зробила, приїхавши сюди. Він навіть не заперечував проти того, що вона оселилася в його палатці, і сказав, що влаштується на свіжому повітрі. Все склалося чудово. Навіть Джеймс Марчі, який спочатку неспокійно переступав з ноги на ногу і непевно переводив погляд то на Фреда, то на Меджі, почав усміхатися й сказав: