Клайд Тальбот намагався працювати добре. Через два роки він став старшим клерком, і казали, що незабаром цей здібний молодик буде завідуючим відділом, адже Джордж Ептон, який займав це місце вже добрий десяток років, скоро вийде на пенсію. Можливо, в успішній кар’єрі Клайда Тальбота щось залежало й від доброго ставлення самого містера Моррісона, але, безперечно, як казали товариші по службі, головним була енергія й працьовитість самого Клайда. А бути в двадцять вісім років завідуючим відділом крупної й прибуткової страхової фірми — це дещо значить.
Клайд був людиною серйозною, в міру вдумливою, в міру здібною і в міру ініціативною. Йому здавалися смішними мрії Фреда Стапльтона про неймовірну біржову кар’єру, яку той колись зробить. Він добре знав, що для такої кар’єри потрібні насамперед великі гроші, — навіть якщо справа піде дуже успішно. Всі ці розповіді про мільйонерів, які починали свій шлях чистильниками взуття, — дурниці. Може, колись і були такі, але тепер для того, щоб стати Рокфеллером-онуком, треба мати Рокфеллера-діда. А без цього не станеш навіть пристойним маклером на біржі. Долари — це, звичайно, основне, це все, і тут Фред Стапльтон має рацію. Але тільки в цьому, а не щодо засобів їх здобування. Тут Фред міркує надто наївно, бо з нічого й вийде ніщо, в усякому разі, в нашій благоденственній країні.
Мрії Джеймса Марчі, певна річ, значно серйозніші, хоч і тут справа в доларах. Ну, влаштує собі Джеймс якусь лабораторію чи фізичну майстерню. А що це дасть? Теж нічого. Без помічників, без штату людей, які провадять додаткові дослідження, діла не буде. Робота в страховій фірмі навчила вже Клайда розбиратися в тому, що має перспективи, а що скидається на мильний пузир. Крім того, всі хоч трохи відомі вчені з самого початку працюють у прекрасних лабораторіях крупних фірм, де до їхніх послуг і штат помічників, і найновіша апаратура. Тепер усі такі справи — і винаходи, і удосконалення — робляться колективно. Одна людина нічогісінько не варта, у неї ніколи нічого не вийде. Минули часи талановитих винахідників-самоуків. Томас Едісон давно вже зрозумів це і, заробивши перші долари, завів собі асистентів, лаборантів, хоч і вважалося, що все він винаходив сам. Дурниці!
Виходило, що Клайд Тальбот дуже критично ставився до своїх друзів. Він явно не поділяв їхніх поглядів і вважав товаришів легковажними. Проте слід думати, що й вони обидва — кожен по-своєму, звичайно! — так само скептично оцінювали характер Клайда. З погляду Фреда Стапльтона цей бідолаха Клайд завжди відзначався раціональною сухістю й нездатністю захоплюватися навіть найзапаморочливішими пропозиціями. Джеймс Марчі, стриманіший у виразі своїх почуттів, на ці теми не говорив, але, мабуть, вважав за найбільші вади Клайда його байдужість до науково-технічних проблем і вузькість світогляду, яка випливала звідти.
Так чи інакше, все ж вони приятелювали і вже не перший рік. Чому? Невже тільки тому, що були протилежними натурами і кожен з них в якійсь мірі доповнював один одного? Сказати так, звісно, можна, і все ж таки це виглядало непереконливо. В усякому разі, для Клайда, який звик розкладати все на полички.
3
Клайд уже зійшов схилом і пірнув у густу тінь кедрів над річкою, що огорнула його бажаною прохолодою. Він з насолодою хлюпнув на обличчя гостро-холодної води, провів мокрими долонями по ньому й пирхнув від задоволення. Ех, як же приємно хоч раз на рік по-справжньому злитися з природою! І не на якомусь запльованому модному курорті, а саме тут, у глушині благословенного штату Айдахо, де й людину зустрінеш не часто, — хіба що забреде сюди якийсь мисливець на борсуків з довгоствольним карабіном.
Шофер автофургона, якого вони найняли в Бойсі, щоб дістатися до схилів Скелястих гір, сказав, викидаючи за борт машини недопалок сигарети:
— Тут, джентльмени, вас і справді ніхто не потурбує, якщо ви саме цього хотіли. Як на мене, то я через два-три дні занудьгував би. Ні кіно, ні танців, ані живої душі… Втім, це як кому подобається… Може, для вас це й утіха…
І він енергійно сплюнув у відчинене вікно, висловлюючи цим остаточне незадоволення і глухим, занедбаним старим шляхом, який, очевидно, давно вже ніхто не ремонтував, і диким лугом, і синіми хвилями кедрових заростей, що наче пливли на обрії, спускаючись з далеких гірських відрогів.
Фред недбало відповів: