Він майже не чув, як Клайд м’яко відповів Меджі:
— Зараз я спробую вам усе пояснити. Звичайно, вам так важко зрозуміти.
Клайд коротко розповів їй, як Джеймс Марчі випадково помітив, що попіл, який впав з люльки на плісень, викликав її посилений ріст. І, мабуть, Джеймс вирішив повторити цей дослід на плісені, яка лишалася на метеориті. Тому він і закурив люльку тоді, ввечері, а потім посипав попелом метеорит, сподіваючись, що це дасть ще більший ефект. Вранці ж він поспішив перевірити, який ефект дав новий експеримент — ледь розвиднілося, подався до метеорита, і ось…
Меджі слухала Клайда, затамувавши подих, боячись пропустити й слово. Вона то смикала свою мокру від сліз носову хустинку, їй хотілося розірвати її на шматки, то залишала її, але потім знову м’яла цей маленький шматочок шовку. Раптом вона пригадала, що саме такою мокрою маленькою хусточкою Джеймс вчора у лісі пробував витерти їй сльози, коли вона ридала, ображена Фредом. І від цього зараз знову на очі навернулися сльози, і Меджі ледь стрималася, щоб знову не заплакати. Клайд все ще говорив, а Меджі думала: милий Джеймс, милий Коротун, він так зворушливо, так боязко розповідав їй вчора про свої почуття, про те, як він кохає її… «Ні, такого слова не було, але ж я знаю, — думала Меджі, — я знаю, що він думав саме так!» І ніколи ще ніхто не говорив з нею про кохання так безпорадно і так переконливо, як милий, ласкавий Коротун, що уникав навіть самого слова «кохаю», але воно голосно звучало в кожній його фразі і навіть у мовчанні. Джеймс, Джеймс!
Коли Клайд скінчив розповідати, дівчина поглянула на палатку, де лежав мертвий Джеймс Марчі, і ще нижче опустила голову. Ридання душили її. Вони прорвалися знову нестримним плачем, від якого судорожно тремтіли плечі й перехоплювало подих.
— Меджі, Меджі, я зовсім не хотів засмучувати вас, — розгублено проговорив Клайд, простягаючи до неї руку. — Меджі, заспокойтеся, не треба плакати, цим уже не допоможеш горю…
— Ні… ні… не треба, не втішайте мене, — крізь сльози відповідала вона, — я сама… сама… все пройде…
— Облиш її, — напівголосно сказав Фред, поклавши руку на плече Клайдові. — Це як прийшло, так і зникне. Я знаю. Давай краще візьмемося за одну справу. — І він звівся на рівні ноги, великий і важкий.
— Яку справу? — здивовано спитав Клайд, все ж таки підводячись слідом за ним.
— Ходімо до палатки Джеймса. Я думаю, що вона вже добре вивітрилася після того, як ти виніс звідти й спалив плісень.
— А навіщо? — знову здивувався Клайд.
— Ну, хоч би для того, щоб подивитися, чи все там гаразд. Тоді переселимо її туди, — він кивнув головою на Меджі. — Мені, знаєш, не дуже подобається спати просто неба.
Клайд несхвально поглянув на Фреда, але нічого не сказав. Кинувши ще один співчутливий погляд на Меджі, яка все ще плакала, він пішов слідом за Фредом до палатки Джеймса.
Перед тим як увійти до палатки, Фред обійшов її навколо й підняв з усіх боків полотнища.
— Так буде краще, не лишиться отого запаху, — сказав він задоволено, побачивши, як вітерець продуває палатку наскрізь. — Чорти його знають, може, там усе просякнуто отим смородом?..
Вони обережно ввійшли до палатки. Ні, ніякого запаху де лишилося. Речей Джеймса не було, мабуть, він переніс їх до Клайда. За долівку правила циновка, на якій перед тим стояли блюдця з плісенню. Від них на циновці ще були помітні сліди.
— Вона теж тут не потрібна, — впевнено сказав Фред і нахилився, щоб узяти циновку й викинути її з палатки.
Але Клайд спинив його:
— Зажди, давай обдивимося спочатку. Гм, дивно…
— Що саме?
— Дивись!
На циновці, біля вм’ятин від блюдець, не було ніяких мертвих комах. Вони зникли. Але ж Клайд лише вчора ясно бачив мертвих мурах, метелика, що впав біля блюдця. Всі вони нерухомо лежали навколо блюдець із згубною плісенню, створюючи немов концентричні кола чи дуги. Лежали, витягнувши голови й щупальця до плісені. Тепер їх не було.
— Всі мертві комахи зникли, — коротко кинув Клайд, показуючи на циновку. — Хіба ти не бачиш?
— Нічого не розумію, — роздратовано відповів Фред. — Може, ти розтоптав їх…
Клайд заперечно похитав головою. Коли б він їх розтоптав, так лишилися б сліди. Крім того, він лише підбіг до циновки, схопив блюдця й виніс їх. А мертві комахи, що рясно усипали циновку, залишалися в палатці. Що трапилося з ними?