— То що сталося, Меджі? — лагідно звернувся до неї Клайд. — Ви прочитали нотатки Джеймса? Я нашвидку переглянув їх, але не помітив чогось цікавого. Він писав їх, напевне, задовго до того, як знайшов метеорит… А про що ви дізналися?
Виходить, вона може про все говорити у присутності Фреда! Дівчина полегшено зітхнула й відповіла:
— Там три… ну, листи, чи що. Два зовсім особисті…
— Я так і думав і тому не читав їх, — ствердив Клайд.
— Але третій… у ньому розповідається про те, що Джеймс збирався зробити з метеоритом. Я не знаю… мені здається, що це важливо… — Меджі подала Клайдові зошит, відкривши його на сторінці, де починався третій лист.
Очі Клайда зацікавлено блиснули.
— Так, — пробурмотів він, читаючи, — мені треба було почати саме з цього листа. Це й справді дуже важливо!
Фред Стапльтон нетерпляче нахилився над його плечем.
— Що там таке важливе? — спитав він і з досадою додав: — Завжди ви говорите загадками, чорт забирай!
— У тому-то й річ, що ніяких загадок уже немає, — відповів Клайд. — Ось послухай сам.
Він прочитав уголос третій лист Джеймса, підкреслюючи саме те, що стосувалося лиховісного дослідження. Але, Меджі помітила, не менш виразно він читав і слова Джеймса Марчі про те, що він збирався робити далі, коли дослід дасть потрібні наслідки.
Фред уважно слухав, покусуючи стеблинку трави. Коли Клайд закінчив, він іронічно посміхнувся.
— І це все? — спитав він, зневажливо кинувши травинку, наче втративши до неї разом з листом Джеймса будь-яку цікавість.
— Тобто як «усе»? — здивовано перепитав Клайд. — Тобі мало?
Фред лінькувато дістав з кишені сигарету й повільно закурив її, не дивлячись ні на кого. Випустивши, нарешті, велику хмару диму, він легковажно сказав:
— У цьому немає нічого нового. Адже ми з тобою так і припускали, Клайд.
— Так, але в листі все стверджується. І це писав сам Джеймс! — з ще більшим здивуванням відповів Клайд.
— Ну й що? — Фред виявляв повну байдужість. — Нічого нового! Хіба що нове — безнадійне кохання Коротуна… я навіть не знав, що він здатний на це. Але це не дуже важливо, — додав він, скоса глянувши на Меджі. — Може, тільки для того, в кого він закохався, — презирливо стиснув він губи.
Меджі ледь стримала обурення: ніколи, ніколи вона не думала, що Фред може так зневажливо ставитися навіть не до неї, а до записів Джеймса Марчі! Адже це його друг! Невже Фред не розуміє, що вона, прочитавши третій лист, прибігла до Клайда не для того, щоб розповісти про кохання Джеймса, а хотіла швидше показати йому міркування Джеймса про досліди над плісенню? Вона стрималася й нічого не сказала, хоч її губи тремтіли від обурення: не треба, не треба нічого заперечувати, не треба говорити, адже зрозуміло, що Фред кидає ці недобрі, обурливі слова тільки з люті…
Клайд з докором глянув на Фреда.
— Думаю, що ти неправий. Справа, не в тому, як ставився Джеймс до… — Він трошки зам’явся, йому не хотілося називати ім’я Меджі, і вона була вдячна йому за це. — Ну, одним словом, річ не в тім. Насамперед важливо, що наші припущення цілком збігаються з тим, що робив Джеймс. Це раз. А по-друге, важливо, як Джеймс сам ставився до свого відкриття. Правда, ми завжди знали, як Джеймс Марчі, наш Коротун, любив людей і робив для них добро у повному розумінні цього слова. Адже це так, Фред?
Фред Стапльтон знизав плечима. Він висловив згоду, але вона була неохочою, немовби вимушеною. Клайд, мабуть, не звернув уваги на це. Він вів далі:
— Як бачиш, ми зобов’язані вважати лист Джеймса немов за його заповіт. У всякому разі, повинні рахуватися з тим, що писав Джеймс. Тому без серйозного обговорення не можна погодитися з твоєю пропозицією.
Пропозиції Фреда? Очевидно, саме про них він говорив з Клайдом, коли Меджі увійшла до палатки. Може, саме ці пропозиції мав на увазі Клайд, коли сказав їй, що Фред щось задумав? Дівчина швидко глянула на Фреда й помітила, що він скоса дивиться на неї. Фред неохоче сказав:
— Цю розмову можна б і відкласти…
— Ні, навіщо ж відкладати? — здивувався Клайд. — Я не думаю, що Меджі нам завадить, якщо саме це тебе хвилює. Зараз я їй поясню, в чому річ…
— Може, я краще піду, а ви самі поговорите з Фредом? — якомога щиріше зауважила Меджі, приховуючи своє палке бажання залишитися й послухати.