Фред навіть зіщулився від такого неприємного припущення. Ні-ні, він десь тут, не може бути, щоб метеорит зник! Треба тільки уважно шукати. І місце він вибрав правильно, він мусить, мусить бути десь тут! Милий ти мій, дорогоцінний метеорит, ну, будь ласка, покажися!..
Раптом в окулярах щось блиснуло. Фред ще міцніше притиснув до очей бінокль. Так, сумнівів не було: це окуляри Джеймса. Падаючи, Коротун загубив їх! Вони лежать на гальці цілісінькі. Фред бачить їхні круглі скельця й закинуті вгору завушники. Отже, Коротун усе ж таки залишив позначку. Молодець! Метеорит десь зовсім близько, адже Коротун, падаючи, наче тягнувся до нього…
— Є! — вигукнув Фред, не тямлячи себе з радощів.
Тепер його добре видно.
Під величезним кедром лежить чорний метеорит. Здається, якщо забути про бінокль, це зовсім поруч. Чітко-чітко видно його оплавлені боки. І фіолетова плісень підіймається узорчастою бахромою від нього вгору. «Ого, досить велика, — подумав Фред. — Зовсім не така, як у блюдцях. Не дивно, що та плісень вбивала комах, ну, ще, скажімо, мишу, а тут — навіть людину, Коротуна. Ну що ж, нічого не вдієш, комусь треба лежати, щоб інший читав напис на могилі, епітафія правильно говорить, — подумав Фред, — життя мусить іти далі, — філософськи зауважив він. — Головне те, що метеорит з плісенню — ось він!» Фред відняв од очей бінокль і сказав обернувшись:
— Клайд, є! Поглянь сам. І, знаєш, дуже близько. Навіть дивно, що запах плісені не доходить до нас. Мабуть, його відганяє вітер.
Клайд узяв бінокль.
— Де? — спитав він.
— Та он, біля того здоровезного кедра, — впевнено вказав рукою Фред.
— Справді, — погодився Клайд. — Він самий. Хочете подивитися, Меджі?
Меджі в свою чергу приклала бінокль до очей. Вона відразу знайшла метеорит, але за мить дивилася вже в інший бік. Дівчина втратила до нього будь-яку цікавість. Розширеними очима вона дивилася на те, що примусило її здригнутися від хвилювання, на осиротілі, самітні круглі окуляри Джеймса Марчі, що лежали неподалік від метеорита. Окуляри Джеймса… ті самі, які він так кумедно й стурбовано протирав кожного разу, коли бентежився… Вона відчула майже фізичний біль від цієї думки і вже хотіла віддати бінокль Клайду, як раптом побачила якусь велику рябу пляму, що наче майнула в полі зору бінокля. Тварина?.. Вона розгледіла чорну спину з білими смужками, довгий і широкий хвіст, також з поперечними чорними й білими смугами. Це був досить великий скунс, який, мабуть, прийшов до річки напитися води. Раптом він упав біля кедра, судорожно зводячи лапками. Раз чи два сіпнувся — і завмер.
— Клайд! Ви бачите? — скрикнула Меджі, злякано опустивши бінокль.
33
Її вигук був зайвим. І Фред, і Клайд, що дивилися на метеорит, обидва й без бінокля побачили, як скунс, наче підрізаний, замертво впав на гравій. Клайд подався вперед, став на самий край скелястого виступу; Фред вихопив у Меджі бінокль і збуджено забурмотів:
— Бачиш… я казав, що вона швидко діє! Скунс лише пробіг повз метеорит — і зразу впав. Плісень отруїла його!
— Ти теж бачив? — не відриваючи очей від тварини, спитав Клайд.
— Ну, звичайно! Він біг із схилу, мабуть, до води. Прямо вниз, повз кедр, ну, і повз плісень. Вдихнув отруєного повітря — і відразу ж сконав, — мовив збуджено Фред. — Зразу впав. Сіпнув кілька разів лапками — і кінець! Ах, яка це страшенно міцна штука, — захоплено додав він, опускаючи бінокль. — Можеш подивитися сам.
Притуливши до очей бінокль, Клайд трохи повернув його регулювальний гвинт і цілком ясно побачив: чорне тіло з подовжніми білими смугами по боках лежить на жовтій гальці, витягнувши коротку мордочку з маленькими вухами до метеорита, немов тварина хотіла укусити його.
Звісно, положення тіла скунса було всього-на-всього випадковістю, він упав на землю якщо не мертвий, то в усякому разі вже втративши будь-яку орієнтацію. І все ж таки Клайда вразило, що тіло тварини опинилося саме в такій позі, наче повторювало передсмертні рухи Джеймса Марчі. Адже й він немов тягнувся до зловісного метеорита, розкинувши руки… Фіолетова бахрома згубної плісені ще вище підіймалася з темного зламу. Вона трошки коливалася на вітрі, — і Клайдові здалося, що бахрома плісені, розмірено вихитуючись, безуспішно намагається торкнутися своїми щупальцями розплатаного біля неї мертвого скунса. Ось зараз фіолетова плісень гойднеться ще більше й присмокчеться своїми щупальцями до ще теплої жертви… може, отак розправлялася зловісна плісень і з тією маленькою мишкою, що з цікавості забігла до палатки Джеймса?.. Ні, все це жахливо, і тільки мариться йому, подумав Клайд, адже в його голові виникають уже неймовірні припущення! Втім, поглянувши на Фреда Стапльтона, він відзначив, що той не тільки вражений побаченим, а навпаки, дивиться на метеорит і на фіолетову плісень з помітним захопленням. Обурений Клайд, намагаючись перекричати шум і гуркіт води, що долинав знизу, гукнув йому: