Але сам Фред Стапльтон зовсім не був вражений своїми думками. Навпаки, він задоволено кивнув головою, немов дістав позитивну відповідь, і сказав, потираючи руки:
— Здорово! Це зовсім міняє справу. Тепер ми будемо поводитись інакше. К чорту дитячу гру з астроміцином! Ми провернемо таку операцію, яка збагатить нас до кінця днів наших. Це буде така чудова штука, що… Е, я вам усе поясню дома!
34
Хмари йшли з гір.
Вони повзли по низькому непривітному небу суцільною пеленою, що починалася відразу за лісом, похмурим і безрадісним. Кедри й дуби наче застигли у незрозумілому спокої, який здавався ще дивнішим після того, як скажений вітер минулої ночі і вранці зривав усе на своєму шляху, а зараз раптом принишк, приліг, наче враз присмирнілий звір, готовий до нового лютого стрибка. Дерева звикли до цього і лише стурбовано шелестіли листям і глицями, наче скаржачись і ремствуючи на свою гірку долю. Ліс завмер у цьому затяжному чеканні, притих і змовк. Пернате населення лісу теж мовчало, немов охоплене нез’ясовною тривогою, і лише час від часу дивну тишу, що панувала над лісом, розривав гучний захриплий, схожий на каркання, крик одуда. А хмари все йшли і йшли з заходу, не приносячи дощу й тільки дратуючи землю сирою вологою, що нависала над нею.
Клайд мерзлякувато запахнув поли куртки й підняв комір. Він швидко минав високі кущі, що відділяли їхній табір від лісу, збентежений і злий. Розмова з Фредом Стапльтоном, що відбулась, коли вони повернулися з берега, була тією краплиною, яка переповнила чашу його терпіння. «Та яка там краплина, — сердито подумав Клайд, — це було гідне завершення всього того, що досі винаходив Фред!» Недивно, що Меджі, почувши про його нову ідею, послалася на сильний головний біль і пішла геть: вона не хотіла брати участі в обговоренні, такою жахливою здалася їй ця ідея. Клайд не запитував її ні про що, він розумів усе й так… І тільки Фред Стапльтон нічого не помічав, захоплений своєю вигадкою! Клайд сердито сплюнув, подумавши про це. Та хіба ж Фред здатний був рахуватися з кимсь або чимсь, коли його захоплювали нові плани!
Коли вони повернулися до табору й сіли біля вогнища, Фред Стапльтон відразу ж переможно заявив:
— Я сказав уже, що будь-які розмови про астроміцин СТ, чи СТМ, або навіть СТМБ, — іронічно глянув він на Меджі, що здавалася зовсім маленькою в своєму волохатому пальті, — тепер не більше ніж дитяча гра!
— Гаразд, давай недитячу, — кволо відповів Клайд, якому не дуже хотілося слухати чергову порцію надзвичайних планів Фреда. А він, за всіма ознаками, був уже до краю переповнений ними. — Їй-бо, доведеться знову слухати тебе, бо ж ти, чого доброго, лопнеш від надміру ідей, — додав він, посміхаючись.
— А от дізнаєшся, в чому річ, то не будеш посміхатися, — солідно сказав Фред. — Я жартувати не збираюся. Це так серйозно, що будь-яка іронія тут недоречна.
— Ну, гаразд, давай серйозно, — махнув рукою Клайд.
Хіба ж мало він чув від Фреда отаких неймовірно серйозних планів? Так чи інакше, Фредові треба виговоритися, бо він не заспокоїться. Втім, хіба ж міг Клайд уявити собі те, що він цього разу почув!..
Фред підібгав під себе свої довгі ноги, мало не зачепивши при цьому Меджі, яка поквапливо відсунулася вбік. Клайд спіймав себе на думці, що його чомусь знову дратують вчинки друга, яких він перед тим навіть не помічав. «Що сталося?» — спитав він сам себе і не знайшов відповіді.
— Так от, дорогі братці-кролики, — з гідністю заговорив Фред Стапльтон, — чи знаєте ви, що таке військова могутність нашої країни?
Це був такий несподіваний вступ, що й Клайд, і Меджі оторопіли.
— Так-так, — вів далі Фред, навіть не чекаючи відповіді, — я кажу про ту військову могутність, завдяки якій ми тримаємо в страху й покорі різних червоних та інших підривників державного ладу. Наприклад, атомні й водневі бомби, ракети далекої дії, бомбардувальники й таке інше?..
— Зажди, — спинив його Клайд, явно незадоволений базіканням Фреда. — Навряд чи треба читати нам лекцію в дусі небіжчика містера Форрестола або високоповажного скаженого сенатора Голдуотера. Це все ми прекрасно знаємо й без тебе. Ти краще давай по суті. При чому тут твої блискучі ідеї?
Фред голосно зареготав, наче почувши веселий дотеп. І Клайд мимоволі подумав, що це був перший вибух сміху, який пролунав у їхньому таборі після смерті Джеймса Марчі. Його покоробило від цієї думки. Стримано й холодно він зауважив: