У ресторані гостям подали запечені морські гребінці, а на автостоянці в цей час нечутно зупинився «БМВ». Водій запустив до кишені руку й витягнув з неї ключі від бордового «ягуара», який належав містеру Кендалу Махану, адвокату фірми. Два техніки пересіли з «БМВ» до «ягуара». Махани мешкали ближче, ніж Мак-Діри, і, судячи з плану будівлі, робота піде швидко.
На п’ятому поверсі Бендіні-білдінг Маркус поглядав на панель і вогниками, очікуючи сигналу від будинку 1231 на Іст-Медоубрук. Вечеря в ресторані скінчилася пів години тому, тож настав час прослуховування. Легенько змигнула маленька жовта лампочка, він надів навушники. Натиснув кнопку запису. Чекав. У рядку з написом «Мд6» замигала лампочка. Це їхня спальня. Сигнал посилився, голоси спершу звучали слабо, далі їх стало чутно добре. Маркус збільшив гучність, прислухався.
— От стерво та Джилл Махан, — прозвучав жіночий голос — це місіс Мак-Дір. — Що більше напивається, то більшим стервом стає.
— Здається, вона сноб, — відповів їй Мак-Дір.
— У неї нормальний чоловік, а сама вона реальна хамка — сказала місіс Мак-Дір.
— Ти сп’яніла? — запитав містер Мак-Дір.
— Майже. Я готова до пристрасного сексу.
Маркус додав гучності і аж подався вперед.
— Скидай одяг, — вимогливо сказала жінка.
— Ми давно цього не робили, — відповів Мак-Дір.
Маркус підвівся, нахилився вперед над панеллю.
— І хто ж в цьому винен? — запитала вона.
— Я ще не забув. Ти красуня.
— Йди в ліжко, — звеліла вона.
Маркус посунув важіль «звук» до краю. Дивився на вогники й посміхався. Дихання його пришвидшилося. Як же йому подобалися ці працівники, молоденькі випускники, повні енергії! Він слухав, як там займалися коханням і посміхався. Заплющив очі та ввімкнув фантазію.
9
Минуло два тижні, Кеппсова справа скінчилася без жодних проблем, переважно завдяки старанням і вісімнадцятигодинним будням нового співробітника, того, що навіть ще іспиту на юриста не склав, та був занадто завантажений роботою, щоб тим перейматися. У липні він заробив в середньому п’ятдесят дев’ять годин на тиждень, і як для людини, яка не стала поки юристом, це було рекордом фірми. На щомісячній нараді Ейвері гордо оголосив партнерам, що Мак-Дір як на новачка працює надзвичайно. Завдяки його старанням справа Кеппса успішно завершилася на три дні раніше. Чотириста сторінок документації, все досконало вивірено, вирахувано, досліджено й перевірено. Завдяки містеру Мак-Діру за місяць справу Кокер-Хенкса буде теж завершено. Фірма отримає майже чверть мільйона. Працює він, як робот.
Щоправда, Олівер Ламберт стурбовано згадав про підготовку до екзамену. Менш ніж за три тижні іспит. І всім тут зрозуміло, що він не встигає готуватися. У липні він відмінив половину консультацій, записав менше двадцяти годин повторення. Ейвері сказав, що не варто хвилюватися, його хлопець підготується.
Та за п’ятнадцять днів до іспиту Мітч врешті став нарікати. За обідом у клубі «Мангеттен» він пояснив Ейвері, що впевнений у власному провалі. Тож йому потрібен час — багато часу для підготовки. За наступні два тижні він може напружитися і якось здати іспит, та для цього він має сам розпоряджатися власним часом. Ніякого цейтноту. Ніяких термінових справ. Ніяких ночей за роботою — він вже благав. Ейвері уважно вислухав, вибачився. Пообіцяв наступні два тижні не турбувати Мітча. Той подякував.
У перший понеділок серпня в залі бібліотеки на першому поверсі відбулося засідання фірми. Ця найбільша зала використовувалася саме для подібних зібрань. Половина юристів розмістилися навколо антикварного стола з вишневого дерева — за ним помістилося двадцять стільців. Решта присутніх стояли вздовж стелажів із грубими шкіряними томами юридичної літератури, які десятиліттями ніхто не розгортав. Усі були сьогодні тут, навіть Натан Лок. Він трохи спізнився, тепер стояв коло дверей. Ні до кого не заговорив, ніхто не звернувся до нього. Мітч нишком зиркав на Чорні Очиці.
В залі панувала печаль. Ніхто не всміхався. У супроводі Олівера Ламберта ввійшли Бет Козінскі та Лаура Ходж. Їх всадовили майже у центрі перед стіною, де висіли два портрети з жалобними накривками. Жінки трималися за руки, силкуючись вичавити усмішку. Містер Ламберт став під стіною й окинув поглядом залу.
Він заговорив м’яким баритоном, сповненим співчуття й розуміння. Спершу майже пошепки, та сильний голос надавав значення кожному звуку, кожному слову, і все було добре чутно у найдальшому кутку зали. Він поглядав на двох удовиць і говорив про глибоку печаль, яку відчував кожен співробітник фірми, і що фірма дбатиме про їхні родини, допоки існуватиме. Говорив про Марті й Джо, про те, як вони тут провели перші роки, якими важливими для фірми були ці двоє, і до яких значних втрат призвела їхня смерть. Говорив, як вони любили свої родини, якими були відданими.
Він був красномовним. Говорив своїми словами, не замислюючись наперед над наступною фразою. Вдовиці тихенько плакали й утирали сльози. Зашморгали носами і ближні друзі: Ламар Квін і Даг Терні.
Виговорившись, він зняв чорну накривку з портрета Мартіна Козінскі. Емоційний був момент. Ще більше людей заплакали. У Чиказькій юридичній школі на честь Козінскі заснували стипендію. Фірма заснує трастовий фонд для навчання дітей Козінскі. Родину завжди підтримуватимуть. Бет прикусила губу, але заплакала ще гіркіше. Незламні, витривалі професіонали великої фірми Бендіні нервово ковтали клубок та намагалися не дивитися одне на одного. Незворушним залишався лише Натан Лок. Втупившись у стіну пронизливими лазерами очей, він не зважав на церемонію.
Те саме проробили з портретом Натана Ходжа, схожа біографія, така ж стипендія, такий само трастовий фонд. І ще Мітч почув, що за чотири місяці до загибелі Ходж придбав страховий поліс на своє життя на два мільйони доларів.
Коли скінчилися промови, Натан Лок непомітно зник.
Усі оточили вдів, тихо передавали їм слова співчуття, обнімали. Мітч же не знав небіжчиків, йому нічого було сказати. Він підійшов до дверей і став роздивлятися портрети. Поруч із великими світлинами Козінскі та Ходжа висіли ще три, трохи менші, та не менш поважні. Привертало увагу обличчя жіноче. На бронзовій табличці зазначалося: «Еліс Кнаусс 1948-1977».
— Вона була помилкою, — ледь чутно сказав, підійшовши й ставши поруч, Ейвері.
— Що ви маєте на увазі? — запитав Мітч.
— Вона — типова жінка-юрист. До нас прийшла відразу після Гарварду, була першою студенткою курсу, але несла печатку гріха, бо була жінкою. Кожного мужчину сприймала як сексиста, а своєю місією вважала боротьбу з дискримінацією жінок. Вона — суперстерва. За півроку тут її зненавиділи всі, ніяк не могли позбутися. Двох партнерів змусила вийти на пенсію раніше строку. Мілліган досі її звинувачує у своєму інфаркті. Він як партнер був її куратором.
— Вона була добрим юристом?
— Дуже добрим, та ці таланти неможливо було гідно оцінити. Їй було геть усе не до шмиги.
— Що з нею сталося?
— Автомобільна аварія. В неї в’їхав п’яний водій. Така трагедія.
— У фірмі вона була першою жінкою?
— Так. І останньою. Ну хіба що судовим рішенням змусять нас...
Мітч кивнув на іншу світлину.
— А це хто?
— Роберт Ламм. Мій гарний друг. Закінчив юридичну школу Еморі в Атланті, за три роки до мене прийшов у фірму.
— Що з ним сталося?
— Ніхто не знає. Він був пристрасним мисливцем. Якось узимку ми полювали у Вайомінгу на лося. А в 1970-у він вирушив на полювання в Арканзасі й там зник. Лише через місяць його знайшли в яру з кулею в голові. Розтин виявив, що куля пробила голову ззаду й знесла майже все обличчя. Вважають, що стріляли з потужної рушниці здалеку. Можливо, що то був нещасний випадок. Та вже тепер ніхто не дізнається. Не можу собі уявити, щоб хтось хотів убити Боббі Ламма.
Над останнім портретом було викарбовано «Джон Мікел, 1950-1984».
— Що з ним сталося? — пошепки запитав Мітч.
— Це, певне, найтрагічніша смерть. Не дуже був здоровим, та й постійна напруга давалася взнаки. Багато випивав, перейшов на наркотики. А тоді ще покинула дружина, був важкий процес розлучення. Ми всі натерпілися. Попрацювавши в нас десять років, він став побоюватися, що не стане партнером. Дедалі більше пив. Ми витратили силу грошей на ліки, на психіатрів, на все, що могло допомогти. Але нічого не спрацювало. Спочатку депресія, тоді — самогубство. Написав передсмертну записку на сім сторінок і прострелив собі голову.