— Так це й зрозуміло, — без усмішки відповів Лок. Темні зморшки навколо його очей зібгалися, й погляд втупився у Девашера.
— Та все одно є такі справи, які він хоче, щоб ми обговорили.
— Слухаю.
— Мак-Дір нам бреше. Ти ж знаєш, як Лазаров вихваляється з того, що в самому ФБР має «крота». Ну, я йому ніколи не вірив і досі не вірю. Та якщо повірити словам Лазарова, його джерело повідомило, що в січні у Вашингтоні між Мак-Діром і якимись високими чинами з ФБР відбулася таємна зустріч. Ми теж там були. І наші люди нічого такого не бачили, але ж неможливо непомітно й безпечно за кимось слідкувати двадцять чотири години на добу. Тому існує ймовірність, що на якийсь момент він випав із нашого поля зору.
— Ти в це віриш?
— Та неважливо, вірю я в це, чи ні. Лазаров у це вірить, ось що головне. Так чи інакше, він доручив мені вжити, так би мовити, попереджувальних заходів, попіклуватися щодо нього.
— Прокляття, Девашере! Не можемо ми й далі знищувати людей!
— Лише план дій, нічого серйозного. Я йому пояснив, мовляв, ще занадто рано, що це може бути помилкою. Та вони, Локу, там занадто вже стурбовані.
— Так далі не може тривати, Девашере. Дідько б їх узяв! Ми ж маємо репутацію, на неї потрібно зважати. У нас тепер вищий рівень смертності від нещасних випадків, ніж у нафтовій промисловості. Почнуться плітки. Дійдемо такого, коли жоден випускник юридичного факультету при здоровому глузді не ризикуватиме йти до нас на роботу.
— Я не думаю, що про це нам варто турбуватися. Лазаров на якийсь час призупинив набір нових співробітників. І казав мені тобі це передати. Також він цікавиться, скільком співробітникам ще не все відомо.
— Їх п’ять, я так думаю. Дай-но згадаю, Лінч, Соррелл, Бантін, Маєрс, Мак-Дір.
— Забудь про Мак-Діра. Лазаров переконаний, що цей знає набагато більше, ніж ми думаємо. Щодо тих чотирьох ти впевнений? Їм нічого не відомо?
Лок замислився на якийсь час. Щось бурмотів під ніс.
— Ми ж їм ще нічого не розповідали. А твої люди прослуховують, підглядають. Вони що чули?
— Нічого, від цих чотирьох — нічого. Вони і говорять, і поводяться так, наче нічого не підозрюють. Ви їх звільнити можете?
— Звільнити?! Вони ж юристи, Девашере. Ти не звільнятимеш юристів. Вони чудові працівники, віддані фірмі.
— Сама фірма змінюється, Локу. Лазаров хоче позвільняти таких, кому ще нічого не відомо й не брати на роботу нікого нового. Стало очевидно, що служба ФБР міняє стратегію, то й нам вже час змінити нашу. Лазаров планує замкнути коло і підлатати все, що протікає. Ми не можемо просто сидіти на місці й чекати, поки до наших людей підбиратимуться спецслужби.
— Звільнити їх, — Лок знову повторював сказане, не ймучи віри почутому. — Та фірма ще ніколи, жодного разу не звільняла юриста.
— Як зворушливо, Локу. Ми п’яти чоловік позбулися, але ще нікого не звільняли. Це ж дуже добре. У тебе попереду місяць, тож починай вигадувати причину. Пропоную звільнити усіх чотирьох за раз. Повідомте, що фірма понесла значні збитки у коштах й тепер мусить скоротити штат.
— У нас клієнти, а не кошти.
— Окей, гаразд. Ваш найвагоміший клієнт вимагає звільнення Лінча, Соррелла, Бантіна й Маєрса. Починай розробляти план.
— Як це ми можемо викинути з роботи чотирьох, не звільнивши ще й Мак-Діра?
— От ти щось і придумаєш, Нате. Маєш місяць. Позбавтеся їх, нових не наймайте. Лазаров бажає мати міцний невеликий союз, де можна буде всім довіряти. Він наляканий, Нате. І від страху вже божеволіє. Мені не треба тобі пояснювати, що буде, коли один із фірми відступить під натиском.
— Ні, не треба пояснювати. А що він планує робити з Мак-Діром?
— Поки все те ж саме. Цілодобово його прослуховуємо, він досі ні слова не ляпнув ані дружині, ані комусь іще. Жодного слова! На нього вже двічі накидав сильце Тарранс, і він двічі про те доповідав. Я все одно побоююся, що друга зустріч була підозрілою, тож діймо дуже обережно. Зі свого боку Лазаров наполягає, що й у Вашингтоні була зустріч. Наразі все з’ясовує. Каже, що його шпигуни багато не знають, проте продовжують дошукуватися. Я думаю, що фактично, коли Мак-Дір і справді там мав розмову з ефбеерівцями й нам нічого не доповів, тоді Лазаров накаже мені поквапитися, це напевне. Ось чому він вимагає розробки плану для того, щоб вивести Мак-Діра з гри.
— І як ти плануєш це зробити?
— Та ще трохи зарано говорити, мені варто добре помізкувати.
— А ти знаєш, що в наступному місяці він запланував податися з дружиною у відпустку на Каймани? Вони спиняться в одному з наших кондомініумів.
— Ну, там само вдруге ми цього не робитимемо. Буде ж занадто підозріло. І Лазаров дуже хоче, щоб вона завагітніла. Дав такі вказівки.
— Мак-Дірова дружина?
— Еге ж. Він хоче, щоб у них завелася дитинка, такий собі заручник. Вона приймає протизаплідні засоби, тож маємо до них пролізти, знайти маленьку коробочку, вивудити пігулки й замінити на плацебо.
На цих словах чорні очі на мить посмутніли, перевели погляд на темне вікно.
— Якого чорта, Девашере, що діється? — тихо спитав він.
— Це місце потребує змін, Нате. З’ясувалося, нами занадто зацікавилися федерали. Вони дедалі наполегливіше насідають. І хто знає, можливо, настане день, і один із нас вхопить їхню наживку, тоді всіх вас посеред ночі вивезуть з міста.
— Я в таке не вірю, Девашере. Наш юрист не буде таким телепнем, щоб заради кількох непевних обіцянок від федералів поставити на карту життя і своє, і своєї родини. Я не можу повірити в те, що це можливо. Ці люди занадто розумні, й вони занадто багато заробляють.
— Сподіваюся, що ти маєш рацію.
22
Притулившись до стулок ліфта, агент контори з винайму житла нишком милувався чорною шкіряною міні-спідницею. Погляд ковзнув її подолу — від колін спускалися шви чорних шовкових панчіх, далі — неймовірно високі підбори. Теж чорні. Гострі носки, а на миску — по червоному банту. Ковзнув поглядом назад, спинився на кругленькому задку, сягнув кашемірового червоного светра. Спереду светрик не здатен був приховати видатні частини тіла, котрі просто таки приголомшували. Волосся, яке спускалося нижче плечей, дивовижно контрастувало з червоною барвою. Так, вона вдалася до освітлення, однак загальна картинка з розкішного волосся, шкіряної міні-спідниці, панчішок, високих підборів та светрика з видатними принадами наводила його на думку, що він не проти мати таку кралечку. Йому б хотілося, щоб вона тут поселилася. Про ціну вони неодмінно домовилися б.
Ліфт спинився. Розчинилися стулки дверей, він пройшов за нею вузьким коридором.
— Сюди, — вказав напрямок і клацнув вимикачем. Вставив ключ у замок дерев’яних пошарпаних дверей.
— Тут лише дві кімнати, — сказав, клацаючи ще одним вимикачем. — Площа близько двохсот квадратних футів.
Вона одразу підійшла до вікна.
— Непоганий краєвид, — сказала, виглянувши у вікно, Теммі.
— Так, чудовий краєвид, нове килимове покриття, минулої осені все перефарбували. По коридору он там ванна кімната. Це гарний вибір. Ремонт будинку проводився вісім років тому. — Він витріщався на шви панчіх.
— Так, непогано, — Теммі сказала це не у відповідь на його набір слів. Вона й далі роздивлялася вулицю за вікном. — Як називається це місце?
— Це «Бавовняна біржа», одна з найстаріших споруд Мемфіса. І адреса наша справді престижна.
— А наскільки престижна квартирна платня?
Він прокашлявся, підніс до очей папку, але в неї не заглядав, все витріщався на високі підбори.
— Та це невелике приміщення. А для чого вам воно потрібно, що ви там казали?
— Секретарська робота. Я секретар-фрілансер. — Не звертаючи на чоловіка уваги, Теммі підійшла до другого вікна. Він тупцяв позаду.
— Ага. І як довго вона вам буде потрібна?
— Шість місяців, та можливо, навіть цілий рік.
— Гаразд. Шість місяців і оплата становитиме триста п’ятдесят доларів за місяць.
Не відриваючи погляду від вікна, вона раптово скинула туфлю з правої ноги й почухала нею литку лівої. Шов на панчосі все продовжувався, огортав і підошву. А нігтики на пальчиках... вони були теж червоними! Вона вильнула задком вліво й обперлася на підвіконня. Папка в його руках затремтіла.