— Це буде легко.
Хоч він випивав ще об одинадцятій, та все тримав під контролем. А може, системи його організму вже виробили до рому імунітет. Він трудився в товстих захисних окулярах, виточуючи копію кожного ключа; і за двадцять хвилин усе було готове. Він вручив Еббі дві зв’язки ключів-оригіналів і копії.
— Дякую, містере Дандлі. Скільки я вам винна?
— Їх було досить легко робити. По долару за ключ.
Вона заплатила й одразу пішла.
Теммі наповнила дві невеликі валізи паперами з верхньої шухляди першої картотеки. П’ять шухляд в дванадцяти картотеках. Шістдесят разів пройти до копіра й назад. За вісім годин. Та це можливо. Там і папки, і записники, і комп’ютерні роздруківки, ще якісь папочки. Мітч звелів скопіювати все. Він не зовсім певний, що збирається шукати, тож сказав усе копіювати.
Вона вимкнула світло й побігла на другий поверх, поглянути на горе-коханця. Той не поворухнувся. Сопів собі й похропував.
Кожна сумка важила по тридцять фунтів кожна, і коли вона дійшла до номера 188, руки вже сильно боліли. І це перший похід із шістдесяти; ні, вона не здужає! Еббі з Джорджтауна ще не повернулася, тому Теммі сама розклала на ліжку вміст сумок. Відпила зі своєї бляшанки кока-коли і з порожніми сумками в руках вийшла назад, до кондомініуму. Вміст другої шухляди — ідентичний. Вона вправно поскладала папки до сумок, застебнула надійні змійки. Була вже вся в поту, аж захекалася. Подумала: чотири рази за день піти і досить. А краще було б взагалі зменшити до двох, або, краще, до однієї. Нагору, перевірити, як він там; з останнього разу він і не дихав.
Коли вона повернулася з походу номер два, копір уже гудів і клацав. Еббі майже впоралася з другим портфелем, мала братися до третього.
— Ти дістала ключі? — запитала Теммі.
— Так, без проблем. Що поробляє мужичок?
— Якби копір зараз не гудів, ти почула би його хропіння. — Теммі витягла нову порцію й склала акуратною папери стосом. Протерла обличчя вологим рушником і знову подалася до котеджу.
Еббі впоралася з портфелями й взялася до вмісту картотек.
Вона вже звиклася з системою автоматичної подачі, тож тепер, через тридцять хвилин, рухалася навколо копіра з ефективністю й грацією досвідченого клерка. Вона вкладала копії, виймала з папок і вкладала назад до них документи в той час, коли механізм швидко клацав і випльовував на приймач готові копії.
З третього походу Теммі повернулася, вже ледве дихаючи і з краплями поту, що стікали з носа. Доповіла:
— Третя шухляда. Він і далі хропе.
Вона розстебнула змійки, на ліжко виклала ще дві акуратні гірки. Перевела подих, обтерла обличчя й навантажила вже скопійовані документи до сумок. І так, поки ніч не кінчиться — вона навантажуватиме портфелі й носитиме туди-сюди.
Опівночі «Босяки» проспівали останню пісню, і «Пальми» налаштувалися спочивати. Тихого гулу копіра ззовні номера не було чути. Двері вони щоразу замикали, жалюзі надійно опустили, світло повимикали всюди, крім невеликого нічника біля ліжка. Ніхто не помічав втомленої дами, мокрої від поту, яка носила ті самі валізи з будівлі до будівлі.
Після півночі вони вже не розмовляли. Були обидві стомлені, занадто зайняті, занадто стривожені, не було про що розповідати, крім порухів горе-коханця в ліжку, якщо й були які. А їх і не було — до першої ночі, тоді він несвідомо перекотився на свій бік ліжка, далі, ще за двадцять хвилин, знову лежав на спині. Щоразу, як заходила до кондомініуму, Теммі заглядала до нього, й щоразу себе питала, як же вчинить, якщо він бува розплющить очі й кинеться до неї. В кишеньці шортів у неї був газовий балончик — на випадок, коли він її перепинятиме, тоді доведеться тікати. Мітч щось не вдавався в подробиці, коли вони обговорювали можливу втечу. Казав: тільки не дай йому зайти до номера. Бризни в обличчя з балончика. Біжи геть щодуху і репетуй: «Ґвалтують!»
Та ось вона вже двадцять п’ять раз зайшла до нього і впевнилася, що до пробудження залишалося всього декілька годин. А крім того, що вона, мов навантажений мул плуганила вперед-назад, та ще ж доводилося щоразу долати сходинки нагору (їх було чотирнадцять), щоб поглянути на того Казанову. Тож ходила вже перевіряти через раз. А тоді через два рази.
О другій ночі, коли половину часу вже витратили — скопіювали документи з п’яти шафок, набралося вже чотири тисячі копій; ліжко вкрили акуратні стоси паперів. Копії поскладали на підлозі — сім стовпчиків висотою по пояс.
Вони зробили перерву на чверть години.
О пів на шосту на сході зблиснула зоря, а вони вже забули, що відпочивали. Еббі пришвидшила свої маніпуляції з копіром і лише сподівалася, що він не згорить від перенапруги. Теммі помасажувала литки, які вже зводила судома й знову поспішила до кондомініуму. В п’ятдесят перший, чи то п’ятдесят другий раз. Вже й лік втратила. Наразі це вона йде востаннє — а що, як він уже чекає?
Вона відчинила двері й пішла звично до складу. Звично поставила сумки на підлозі. Швидко піднялася сходами нагору, а там просто закам’яніла. Ейвері сидів на краєчку ліжка обличчям до балкона. Він її почув і повільно повернувся, щоб поглянути. Очі припухлі, погляд осклілий; він скривився.
Інстинктивно вона розстебнула ґудзик, шорти впали додолу.
— Гей, хлопчику, — завела вона, намагаючись дихати спокійно і грати роль доступної дівиці. Підійшла до ліжка, стала впритул. — Як ти раненько піднявся! Давай-но ще поспимо!
Він мочки перевів погляд на вікно. Вона сіла близенько, погладила стегно, провела рукою вище. Він не ворухнувся.
— Ти прокинувся? — запитала вона.
Ніякої реакції.
— Ейвері, любий, говори зі мною. Нумо поспимо ще. Надворі досі темно.
Він впав на свою подушку боком, щось рохнув. Не намагався навіть говорити, лише рохнув. А тоді очі заплющилися. Вона підняла на постіль його ноги, вкрила.
Теммі просиділа коло нього десять хвилин, і коли хропіння зазвучало з тою ж силою, натягла шорти й кинулася в «Пальми».
— Він прокинувся, Еббі! — панічно крикнула. — Він прокинувся, тоді знов відключився.
Еббі спинилася й не зводила з Теммі погляду. Обидві глянули на ліжко з горою ще не скопійованих паперів.
— Окей. Ти швиденько прийми душ, — діловито мовила Еббі. — Тоді йди, лягай у його ліжко і чекай. Замкни комірчину, а коли він прокинеться й піде в душ, зателефонуй мені. Я копіюватиму решту, а коли він подасться на роботу, постараємося продовжити.
— Це страшенно ризиковано.
— Все ризиковано. Поспішай.
Через п’ять хвилин Теммі-Доріс-Ліббі в яскраво помаранчевому бікіні з мотузочками знову простувала до кондомініуму — вже без сумок. Вона замкнула передні двері і склад, а потім пішла до спальні. Знявши верх купальника, вляглася під укривало поруч із Ейвері.
Його хропіння не давало заснути п’ятнадцять хвилин. Тоді вона задрімала, але враз сіла в ліжку, побоюючись, що й справді засне. Їй було страшно спати поруч із оголеним чоловіком, який може її вбити, щойно про все дізнається. Та стомлене тіло розслаблялося, сон був неминучим. Вона знову задрімала.
Горе-коханець очухався від коматозного сну о дев’ятій нуль три. Він голосно застогнав, відкотився на край постелі. Повіки злиплися, тож він їх поволі розплющував, а тоді яскраве сонячне світло аж різонуло очі. Він знову застогнав. Чавунна голова важила півтонни, хилилася то вправо, то вліво, щоразу грубо здавлюючи мозок. Він глибоко вдихнув, і свіжий кисень аж у вилицях відбився болем. Зосередив увагу на правиці. Зусиллям волі спробував її звести, та нервові імпульси так швидко до мозку й назад не добиралися. Нарешті рука піднялася, він примружився, розглядаючи її. Спробував по черзі сфокусувати очі: спершу праве око, тоді ліве. Тепер — на годинник.