Мітч згідливо кивнув.
— Сер, повідомте дати й суми трьох останніх вкладів, — обидва уважно спостерігали з Мітчем, впевнені що підловили його.
І знову він все назвав з пам’яті. Ніяких записів.
— Третього лютого цього року, шість із половиною мільйонів. Чотирнадцятого грудня минулого року, дев’ять і дві десятих мільйона. І восьмого жовтня минулого року, одинадцять мільйонів.
Лейкук і Ноукс не зводили очей з роздруківки. Нарешті Ноукс спромігся на легку професійну усмішку.
— Чудово. Вас допущено до основного вашого номера.
Лейкок вже стояв, тримаючи напоготові олівця.
— Сер, який ваш основний номер? — запитав Ноукс.
— 7208.
— Умови переказу?
— Переказати негайно у ваш банк десять мільйонів, на рахунок 214-31-35. Я зачекаю.
— Вам не обов’язково чекати, сер.
— Я чекатиму, поки пройде переказ. В мене іще дещо для вас знайдеться.
— Операція багато часу не займе. Чи не хочете кави?
— Ні, дякую. У вас є газети?
— Авжеж, — сказав Лейкук. — Он там, на столі.
Обидва вийшли з кабінету. Пульс Мітча вже повертався до норми. Він розгорнув нешвільську газету «Тенессіен» і став її переглядати. У третій колонці побачив коротенький абзац про те, що з в’язниці «Бранії Маунтін» вдалося втекти небезпечному злочинцю. Світлин не було, а лише кілька деталей. Тож вони в безпеці, у «Холідей Інн», Флориді, Панама-Сіті-Біч.
Поки що шлях чистий. Так він думав, на це сподівався.
Лейкук повернувся сам. Тепер він був дуже люб’язним. Просто свій хлопець.
— Переказ завершено. Гроші вже тут. Що ми можемо ще зробити для вас?
— Я хочу їх переказати на інші рахунки. Принаймні більшість суми.
— Скільки буде трансферів?
— Три.
— Давайте перший номер рахунку.
— Мільйон доларів переказуйте в «Коаст Нешенел Банк» в Пенсаколі на номерний рахунок з доступом лише для однієї особи. Це біла жінка років п’ятдесяти. Номерний рахунок я їй повідомлю.
— Цей рахунок уже відкрито?
— Ні. Я хочу, щоб ви його відкрили разом із переказом.
— Чудово. Який другий?
— Один мільйон доларів перекажіть у Дейнсборо, штат Кентуккі, на будь-який рахунок на ім’я Гарольда, або Максім Сазерленд, чи на їхній спільний рахунок. Банк той маленький, але у них зв’язок із центральним банком штату в Луїсвіллі.
— Гаразд. А третій трансфер?
— Сім мільйонів до «Дойчебенку» в Цюриху. Номер рахунку 772-03BL-600. Решта грошей залишається у вас.
— Це займе близько години часу, — дописуючи цифри в записнику, сказав Лейкук.
Через годину я передзвоню для підтвердження.
Чудово.
— Дякую вам, містере Лейкук.
Кожен крок завдавав болю, та Мітч на біль не зважав. Він поволі дійшов до ліфтів, тоді покинув будівлю банку.
На горішньому поверсі «Королівського Банку» Монреаля його філії на Великому Каймані секретарка з відділу грошових переказів поклала комп’ютерну роздруківку просто під ніс — гострий, але дуже правильної форми — Рендольфа Осгуда. Дивний трансфер суми в десять мільйонів доларів було обведено колом. Дивним він був тому, що гроші з того рахунку зазвичай не поверталися до США, а ще тому, що суму переказували до банку, з яким раніше вони ніколи не мали справ. Осгуд уважно переглянув аркуш, а тоді подзвонив до Мемфіса.
Секретарка йому повідомила, що в містера Толлара відпустка через хворобу. Тоді, можливо, Натан Лок? Містера Лока не було в місті. Може, Віктор Мілліган? Містера Міллігана теж немає.
Осгуд поклав роздруківку до стопки з документами на завтра.
Вздовж усього Смарагдового узбережжя Флориди й Алабами від передмість Мобайла і далі на схід, у Пенсаколі, Форт-Волтон-Біч, Дестіні і Панама-Сіті панувала мирна весняна ніч. На все довге узбережжя — лише один жорстокий злочин. Молоду жінку пограбували, побили і зґвалтували в її номері в готелі «Гілтон» у Пердідо-Біч. Її знайшов зв’язаною під ліжком бойфренд, високий блондин з нордичною зовнішністю. Звали його Ріммер, Аарон Ріммер із Мемфіса.
Та справжньою подією цієї ночі було масштабне в Мобайлі та його околицях полювання на вбивцю — втікача з в’язниці, Рея Мак-Діра. Бачили, як він у сутінках приїхав на автостанцію. Його світлину було опубліковано на першій сторінці ранкової газети, і не було ще десятої, як виявилися аж три свідки, які прийшли дати свідчення. З’ясувалося, що злочинець із Мобайла вирушив повз Затоку до Фолі в штаті Алабама, і далі, до узбережжя Мексиканської затоки.
Оскільки «Гілтон» був лише за десять миль від узбережжя, біля автостради сто вісімдесят два, і було відомо тільки про одного втікача з в’язниці, можна було зробити швидкий і однозначний висновок. Нічний портьє упізнав на показаних фото Рея Мак-Діра. А в картці прибуття прочитали, що той зареєструвався на ім’я Лі Стівенса. Платив за номер готівкою. Пізніше жертва поселилася в номері, і на неї напали. І жертва також упізнала Рея Мак-Діра.
Нічний портьє пригадав, що постраждала цікавилася Рейчел Джеймс, котра приїхала у готель за п’ять хвилин до неї і теж платила готівкою. В ту ж ніч Рейчел Джеймс теж кудись ділася, навіть не повідомивши портьє, що виписується з номера, як і Рей Мак-Дір, тобто Лі Стівенс. Охоронець автостоянки описав схожого на Мак-Діра чоловіка й сказав, що невдовзі після півночі той разом із жінкою сів у білий «форд». Додав, що за кермо сіла жінка, вони дуже поспішали. А поїхали автострадою сто вісімдесят два у східному напрямку.
Не назвавши свого імені, з готельного номера на шостому поверсі в «Гілтоні» до заступника шерифа подзвонив Аарон Ріммер і порадив перевірити фірми в Мобайлі, що здають в оренду автомобілі. Запропонував пошукати авто, яке брала жінка на ім’я Еббі Мак-Дір. Мовляв, це і буде ваш білий «форд».
По всій території від Мобайла до Маямі почалися пошуки авто «форд-катласс», орендованого Еббі Мак-Дір у фірмі «Авіс». Слідчий з офісу шерифа пообіцяв приятеля жертви, Аарона Ріммера, тримати в курсі розслідування.
Містер Ріммер у цей час сидів у «Гілтоні». Номер він ділив із Тоні Векером. У сусідньому поселився Девашер. На сімнадцятому поверсі сиділи чотирнадцятеро поплічників і чекали.
Аж сімнадцять разів довелося повертатися по ящики до квартири і носити їх до фургона, поки Мітч не переніс всі документи Бендіні. А тоді він дав перепочинок своїм опухлим ногам. Він сидів на ліжку і писав подальші інструкції для Теммі. Детально розповів про грошові перекази, казав, перш ніж зв’язатися з його матір’ю, треба почекати з тиждень. Невдовзі вона стане мільйонеркою!
Далі, приготувавшись до неприємної місії, він поставив на коліна телефон. Подзвонив у банк округу Дейн і попросив покликати Гарольда Сазерленда. Сказав, що терміново.
— Алло, — сердито сказав його тесть.
— Містере Сазерленд, це Мітч. Скажіть, ви...
— Де моя дочка? З нею все гаразд?
— Так. У неї все добре. Вона зі мною. Ми на декілька днів поїдемо за кордон. Може, кілька тижнів, чи місяців.
— Ясно, — повільно відповів той. — І куди ж ви поїдете?
— Я не знаю ще. Так, просто десь покатаємося трохи.
— Щось сталося, Мітчу?
— Так, сер. Дещо і справді сталося, та я зараз не можу пояснити. Може, на днях поговоримо. Ви уважно слідкуйте за газетами. Скоро, десь за два тижні, у них побачите шумну історію, пов’язану з Мемфісом.
— Ви в небезпеці?
— Та є трохи. Ви сьогодні зранку отримали один незвичний переказ?
— Взагалі-то так. Хтось поклав на рахунок мільйон баксів годину тому.
— Цим «хтось» був я, а гроші тепер ваші.
Настала довга пауза.
— Мітчу, мені здається, я заслуговую на пояснення.
— Так, сер, дійсно. Але я не можу його дати. Якщо нам вдасться безпечно вибратися з країни, то через тиждень, чи близько того, ми дамо знати. Насолоджуйтеся грошима. Все, я побіг.
Мітч хвилину почекав, а тоді набрав у Панама-Сіті-Біч «Холідей Інн», номер 1028.
— Алло, — відповіла Еббі.