Спихальський піднімався вгору по крутій стежці, ведучи за повід осідланого коня. Біля боку в пана Мартина – шабля, до сідла приторочені великі дорожні сакви. Позаду-здиралися на гору Арсен зі Златкою та Роман зі Стехою. їх наздоганяв Яцько. Хлопець трохи відстав: на ходу мережив ножиком гарну ліщинову палицю.
На високому шпилі, звідки відкривався широкий вид на красуню Сулу і далекі засульські простори, Спихальський зупинився, наставив у блакитне небо гострі шпичаки вусів.
– Гай-гай, най його мамі, як тутай хороше! Так гарно, що, прошу панство, розкинув би руки, схопив би всеньку землю в обійми та й умер би від вєлкєго щенстя!
– Не вмирай, пане Мартине! Ми ж іще не раз сподіваємося бачити тебе в Дубовій Балці в гостях! – сказав, підходячи, Звенигора і обняв поляка за плечі. – Знай, що тут завжди будуть раді тобі.
– Дзенькую бардзо, брате Арсене, за твоє добре серце! Коб не туга за Польською… за ойчизною укоханою… то б лишився я тутай з вами, друзі мої солодкі… Як бога кохам, лишився б!.. Але мушу їхати, бо та земля польська – теж прекрасна, рідна… Кличе мене… Та ще хочу увидіти пані Вандзю, – ввійти до покою і гукнути нагло:
«Гей, малжонка, як жила-розкошувала тутай без мужа!» Ех!.. А вона скаже: «Падам до ніг тобі, пане Мартине, бій мене, лай мене, але дозволь залишитися з тобою… Буду вірна тобі до скону». Х-ха! – Він невесело усміхнувся, а потім почав прощатися. В його голубих очах зблиснула сльоза. – Прощайте, друзі мої дорогі! Хай вам щасливо живеться-ведеться!.. Кохам вас, як рідних. Не забувайте пана Мартина, а він вас до остатнього дня свого не забуде!.. А доведеться бувати в наших краях – пам'ятайте, же там єст сільце Закопане, а в ньому жиє ваш незрадливий друг і пшияцель Мартин Спихальський!.. До відзенья, панство!
Останні обійми, останні поцілунки – і вже пан Мартин на коні. Вдарив огира ногами під боки – і той затупцяв нетерпляче, стримуваний ремінними поводами, забасував, а потім зірвався – і з місця пішов чвалом.
На далекому горбі Спихальський зупинився, підвівся на стременах, помахав рукою – і за мить сховався за обрієм…
– Ну, от і все, – нема пана Мартина. Ніби частку серця відірвав і забрав з собою, -сказав Звенигора глухо. – Нещодавно провели ми в путь воєводу Младена і Ненка… Тепер – Спихальського… Хоч ти, Романе, не надумай махнути на Дон, та ще й зі Стехою… Чуєш?
– За мене не турбуйся. Приріс я до Дубової Балки, як щепа до стовбура…
– І я теж, – вставив Яцько.
Арсен обняв їх, а потім легенько відштовхнув од себе.
– Ну йдіть. А ми зі Златкою трохи постоїмо тут. Вони зосталися вдвох. Стояли на високому шпилі і довго дивилися в той бік, куди поїхав пан Мартин. Потім козак заглянув коханій в очі, що синіли густо, як море… Як він любить дивитися в їхню бездонну глибину! Як він рвався до них! Скільки доріг пройшов, щоб, нарешті, мати змогу кожного дня милуватися ними! У скількох смертей видерся з пазурів, щоб не вицвіли вони від сліз і туги!..
Ніжно взяв її голівку шкарубкими, змозоленими руками, осипав обличчя поцілунками.
– Златко!
– Арсене!
Тремтіло, наповнене весняними пахощами, повітря.
І небо, мирне, безхмарне, дивилося на них з високості й наче мліло від розкоші й щастя.
Сіли. Арсен поклав голову Златці на коліна і заплющив очі. В одну мить промайнули перед ним страшні картини минулого – неволя, втеча, бої, походи… Для чого те все? Кому потрібні муки і кров, злигодні й смерть людська? Чиє сповнене чорної злоби серце бажає погромів, пожарищ, руїн? Хіба мало на світі простору, сонця, тепла? Хіба щастя не у відчутті того, що ти живеш, дихаєш запашним повітрям рідної землі, насолоджуєшся усмішкою милої і теплом її ніжних рук?
Арсенове серце мліло і завмирало від незнаної досі втіхи і пестощів. Златка цілувала його очі, тонкими пальцями перебирала м'якого чуба. Довго роздивлялася на тверді зарубцьовані шрами. Побачивши за вухом слід від кулі, нагнулась, припала до нього губами.
– Арсенчику, важко тобі доводилося? – прошепотіла.
– Важко.
– Ти більше не кинеш мене? Правда? Будемо тепер завжди разом?
– Будемо, Златко! Будемо, люба!
Вони замовкли. Златка дивилася в безмежний простір, заколисана щастям і радісним весняним співом жайворонка. Звенигора щокою притулився до її коліна, вслухався і в неповторну музику весни.
Раптом його вухо вловило ледь чутний тупіт копит. Він підвівся – глянув довкола. Ген-ген на виднокрузі мчить якась темна цятка! Що воно? Чи то вітер гонить перекотиполе безкраїм степом, чи вершник поспішає з важливою звісткою?
Звенигора пильно вдивляється вдалину. Ні, то не перекотиполе! Швидко, не спиняючись, не затримуючись у високих сухих торішніх бур'янах, жене та чорна цятка, то зникаючи на хвилину в невидимій звідси балці, то виринаючи на зелених пагорбах.
Гонець!
Придивися – бачиш: жевріє, мов головка будяка, малиновий верх його шапки, іскряться проти сонця самоцвіти на піхвах здобутої в боях дорогої шаблі. Летить бистрокрилим птахом дужий кінь.
Златка стривожено простежила за Арсеновим поглядом і теж побачила вершника.
Хто то? Куди він мчить? Невже знову війна?
Звенигора мовчки пригорнув Златку до грудей, ніби хотів назавжди захистити її від усього лихого на світі. А серцем слухав далину, і йому вже вчувалися звуки козацьких сурм, що кличуть .у похід, іржання бойових коней на коротких привалах, приглушені голоси товаришів і ледь чутний брязкіт зброї в тривожній тиші ночі… І зрозумів він, що його щастя коротке. Недарма ж мчить гонець, не жаліючи коня! Недарма сповнюється далеким гулом копит земля!.. От-от життя знову покличе його на тяжку нескінченну дорогу, назустріч вітрам і грозам… Бо й само ж воно – дорога без кінця!
–
Примітки:
note 32 Капудан-паша – капітан судна (тур.)
note 33 Хондкар – султан (тур.)
note 34 Куруш – срібна монета (тур.)
note 35 Ефенді – пан, добродій (тур.)
note 36 Аба – накидка, плащ (тур.)
note 37 Балканджій – горець.
note 38 Спахія – поміщик, воїн у відставці (тур.)
note 39 Ахчийниця – корчма.
note 40 Какво правите? – Як справи? (болг.)
note 41 Юнак – герой (болг.)
note 42 Хан – заїзд, кав'ярня (тур.)
note 43 Кафеджі – власник кав'ярні (тур.)
note 44 Аллах екбер – великий аллах (тур.)
note 45 Вілайєт – провінція, область (тур.)
note 46 Фарсах – міра довжини, приблизно 4 км. (тур.)
note 47 Гераус – виходьте (нім.)
note 48 Коммен – приходити (нім )
note 49 Швайнерай – свинство (нім.)
note 50 Данке, майн лібер – дякую, любий (нім.)
note 51 Майне гершафтен – панове (нім.)
note 52 Дізер – цих (нім.)
note 53 Камераден – товариші, приятелі (нім.)
note 54 Доннерветер – грім і блискавка (ніч.)
note 55 Ройбер – розбійник, грабіжник (нім.)
note 56 Ферфлюхтер гунд – проклятий собака (нім.)
note 57 Ніхт вар? – Чи не так? Чи не правда? (нім.)
note 58 Вас – що (нім.)
note 59 Менш – чоловік (нім.)
note 60 Ата – батько (тур.)
note 61 Якші – добре, гаразд (тат.)
note 62 Гениш-ачерас – начальник яничарського корпусу (тур.)
– КІНЕЦЬ -
У *.txt форматував Віталій Стопчанський
Файл взято з е-бібліотеки www.chtyvo.org.ua