— Дорогенький, — мовив він неквапно, розтягуючи слова. — Ви заслуговуєте на більше, ніж бути просто безвісним шахістом, який у вихідні грає в районному клубі, — правою рукою він зробив порух, мовби вказуючи на присутність когось, хто весь цей час був поряд із ними, але залишався в тіні, що огортала кутки вітальні. — Я й справді маю спільника. їй-богу, маю, хоча в цьому випадку він може почуватися в безпеці, поза будь-якими діями правосуддя. Хочете знати його ім’я?
— Сподіваюсь, ви його назвете.
— Звичайно, назву, бо не думаю, що це йому якось зашкодить. — Антиквар знову посміхнувся, цього разу ширше, ніж перед тим. — Гадаю, ви не образитеся, шановний друже, що я залишив собі цю невелику втіху. Повірте, мені дуже приємно упевнитися, що ви не змогли розкрити все. Ви не здогадуєтеся, про кого йдеться?
— Правду кажучи, ні. Але певен, що я з ним незнайомий.
— Щодо цього ви абсолютно праві. Його звати Альфа ПК-1212, це персональний комп’ютер, що працює зі складною шаховою програмою, розрахованою на двадцять рівнів гри… Я придбав його на другий день після того, як убив Альваро.
Уперше відтоді, як вони познайомилися, Хулія завважила на обличчі Муньйоса подив. Вогники в його очах згасли, рот був трохи розтулений.
— Ви нічого не скажете? — запитав антиквар, з цікавістю дивлячись на нього.
Муньйос мовчки зміряв Сесара довгим поглядом, тоді обернувся до Хулії.
— Дайте мені сигарету, — безбарвним голосом мовив він.
Дівчина простягнула йому пачку, й шахіст покрутив її в пальцях, перш ніж узяти й сунути до рота сигарету. Хулія піднесла йому вогник, і він неквапно глибоко затягнувся, наповнюючи легені димом. Здавалося, він був десь за тисячі кілометрів.
— Це тяжко, еге ж? — Сесар стиха засміявся. — Весь цей час ви грали проти звичайного комп’ютера, проти машини, позбавленої емоцій та почуттів… Погодьтеся, йдеться про вишуканий парадокс, який міг би слугувати чудовим символом часу, в якому ми живемо. У Едгара Аллана По всередині неймовірного «Гравця з Мелцела» була схована людина… Пам’ятаєте? Однак усе змінюється, мій друже. Тепер людина приховує автомат, — він підніс угору білу королеву із пожовклої з плином часу слонової кістки й показав її Муньйосу, насмішкувато ведучи далі: — І весь ваш талант, ваша уява, ваша надзвичайна здатність до математичного аналізу, дорогий сеньйоре Муньйос, мають свій еквівалент (як іронічний відбиток у дзеркалі, що повертає нам карикатурний образ того, чим ми насправді є) у вигляді звичайної пластмасової дискети, яка вміщається на долоні… Я дуже боюся, що, як і Хулія, після всього цього ви вже не будете таким, як досі. Хоча у вашому випадку, — обличчя антиквара зробилося задумливим, — я сумніваюся, що ви виграєте від такої переміни.
Муньйос не відповів. Він просто стояв, знову засунувши руки в кишені плаща й затиснувши в зубах сигарету, дим якої змушував його примружувати безбарвні очі; тепер він був схожий на неохайного детектива з якогось чорно-білого фільму, котрий являв пародію на самого себе.
— Мені прикро, — підсумував Сесар, і, здавалося, це було сказано щиро. Потім він знову поставив королеву на шахівницю з виглядом людини, котра завершує приємний вечір, і подивився на Хулію.
— А насамкінець, — мовив він, — я вам дещо покажу.
Він підійшов до бюро з червоного дерева, висунув одну з шухляд і дістав звідти товстий запечатаний конверт і три порцелянові фігурки роботи Бустеллі.
— Твоя винагорода, принцесо, — антиквар лукаво посміхнувся до дівчини. — Тобі знову пощастило розшукати скарб. Тепер ти можеш робити з ним усе, що заманеться.
Хулія недовірливо дивилася на фігурки та конверт.
— Не розумію.
— Зараз зрозумієш. Бо протягом цих тижнів я мав удосталь часу, щоб подбати про твої інтереси… В даний момент «Шахова партія» знаходиться в належному місці — у сейфі одного швейцарського банку, орендованому акціонерним товариством, яке існує лише на папері й зареєстроване в Панамі… Швейцарські адвокати та банкіри — люди доволі нудні, проте ретельні, вони не ставлять жодних запитань, поки ти поважаєш закони їхньої країни й платиш їм відповідні гонорари, — він поклав конверт на столик, ближче до Хулїї. — В цьому акціонерному товаристві, вся інформація про яке міститься тут, у конверті, тобі належать сімдесят п’ять відсотків акцій; один швейцарський адвокат, про якого я тобі якось розповідав, на ім’я Деметріус Циглер, мій давній приятель, узяв на себе всі формальності. І ніхто, крім нас і ще однієї людини, про яку ми поговоримо трохи згодом, не знає, що в цьому сейфі якийсь час знаходитиметься картина Пітера ван Гюйса… Тим часом історія «Шахової партії» перетвориться на головну мистецьку подію. Геть усі — засоби масової інформації, спеціалізовані журнали — досхочу смакуватимуть цей скандал. За попередніми підрахунками, міжнародна ціна картини може сягнути кількох мільйонів… Доларів, звичайно.