Шахіст мовчки витримав її погляд, проте його обличчя не виглядало пригніченим, у ньому радше прозирала вичікувальна цікавість, мовби все це могло привести до приголомшливих наслідків, які він сподівався побачити.
— Мої вітання, — на його губах знову з’явилася невиразна посмішка. — Нарешті ви здогадалися.
Менчу старанно нанесла макіяж і так само старанно продумала своє вбрання: на ній була коротка, в обтяжку спідниця та дуже елегантний жакет з чорної шкіри, з-під якого визирав пуловер кремового кольору — він так облягав її бюст, що Хулія назвала це скандальним. Можливо, передбачаючи таке, сама Хулія вирішила вбратися цього вечора менш формально: туфлі без підборів типу мокасинів, джинси, замшева спортивна куртка, на шиї — шовкова хустка. Якби Сесар побачив їх, коли вони вийшли з «фіата» Хулії, припаркувавши його навпроти мадридської філії «Клеймора», то ущипливо завважив би, що вони схожі на матір та доньку.
Цокіт підборів і запах парфумів Менчу сповіщали про їхній прихід, поки вони йшли до оббитого деревом, просторого, з величезним столом із червоного дерева, люстрою та модерними кріслами кабінету, де Пако Монтегріфо підвівся й поквапився поцілувати їм руки, демонструючи в посмішці свої бездоганні зуби, ще більш сяйливі на тлі засмаглої шкіри, зуби, що, здавалося, правили йому за візитну картку. Коли дами вмостилися в кріслах, сидячи в яких мали можливість милуватися дорогою картиною роботи Вламінка, що була окрасою кабінету, аукціоніст сів під нею, з іншого боку столу, зі скромним виглядом людини, яка щиро шкодує, що не може запропонувати гостям щось більш достойне. Приміром, Рембрандта, — здавалося, промовляв його погляд, який, байдуже ковзнувши по виставлених напоказ ногах Менчу, ніби прикипів до Хулії. — Або Леонардо.
Монтегріфо швидко перейшов до справи, щойно секретарка поставила перед ними порцелянові філіжанки Ост-Індської компанії з кавою, яку Менчу підсолодила сахарином. Хулія випила свою міцну чорну каву без цукру маленькими ковтками — та була дуже гаряча. А коли закурила сигарету — аукціоніст зробив марну спробу піднести їй вогню, перехилившись через стіл зі своєю золотою запальничкою, — господар кабінету вже пояснив їм у загальних рисах ситуацію. І в глибині душі дівчина мусила визнати, що, не відступивши ні на йоту від правил доброго тону, Монтегріфо, однак, волів не говорити манівцями.
У його вустах питання виглядало чітким і прозорим, мов скло: «Клеймор», на жаль, не може пристати до умов Менчу щодо рівного розподілу прибутку від продажу ван Гюйса. Водночас він доводить до її відома, що власник картини, дон… — тут Монтегріфо незворушно зазирнув у свої папери, — дон Мануель Бельмонте, у повній згоді зі своїми племінниками, вирішив анулювати угоду з доньєю Менчу Роч і передати повноваження щодо картини ван Гюйса фірмі «Клеймор».
— Усе це, — додав аукціоніст, спершись на край столу й сплівши пальці рук, — викладено в нотаріально завіреному документі, який лежить в одній з шухляд мого письмового столу.
Вимовивши це, Монтегріфо сумно подивився на Менчу й співчутливо зітхнув, як і годиться світській людині.
— Ви хочете сказати… — Менчу була так обурена, що філіжанка затремтіла в її руці й дзенькнула об блюдце, — що погрожуєте відібрати у мене картину?
Монтегріфо так глянув на золоті запонки своєї сорочки, ніби це вони бовкнули дурницю, потім підтягнув накрохмалені манжети.
— Боюся, ми вже її у вас відібрали, — мовив він скорботним тоном людини, змушеної передати вдові несплачені рахунки її померлого чоловіка. — У кожному разі ваш відсоток від продажної ціни залишається незмінним, звичайно, з вирахуванням видатків. «Клеймор» не збирається нічого вас позбавляти, а просто хоче убезпечити себе від ваших надмірних претензій, шановна сеньйоро, — аукціоніст неквапно дістав з кишені срібний портсигар і поклав його на стіл. — Ми в «Клейморі» не бачимо підстав для того, щоб збільшити ваш відсоток. Це все.
— Не бачите підстав? — Менчу з прикрістю глянула на Хулію, сподіваючись від приятельки обурених вигуків на знак солідарності чи чогось такого. — Підстава, Монтегріфо, полягає в тому, що завдяки нашому дослідженню ціна картини набагато збільшиться… Гадаєте, цього недостатньо?
Монтегріфо мовчки подивився на Хулію, чемно даючи зрозуміти, що не вважає її причетною до цього непристойного торгу. Потім обернувся до Менчу, і його погляд посуворішав.
— Якщо це ваше дослідження, — слово «ваше» він вимовив так, що не залишалося жодних сумнівів щодо його думки про дослідницькі здібності Менчу, — збільшить ціну картини, автоматично збільшиться й сума, що належатиме вам згідно з обумовленим відсотком… — Тут він дозволив собі поблажливо посміхнутися, а тоді знову, забувши про Менчу, перевів погляд на Хулію. — Що ж стосується вас, то нова ситуація жодним чином не порушує ваших інтересів, радше навпаки. «Клеймор», — аукціоніст посміхнувся їй так, що було цілком очевидно, кого саме він мав на увазі, — «Клеймор» вважає вашу участь у цій справі винятково важливою. Тому ми просимо вас продовжити роботу з реставрації картини. Фінансовий бік справи жодним чином не повинен вас турбувати.