Вона насилу відірвала очі від вітрини, у склі якої над нею відбивалися важкі сірі хмари, що затягували небо над містом. А обернувшись, щоб іти далі, побачила Макса. Вони мало не зіштовхнулися на середині сходів. Він був убраний у морську куртку з цупкого сукна з піднятим коміром, що прикривав зібране в жмут на потилиці довге волосся, і йшов, опустивши очі, наче людина, котра намагається уникнути небажаної зустрічі.
— Оце так сюрприз! — вигукнув він і посміхнувся, по-вовчому вишкіривши зуби (Менчу була в захваті від цієї посмішки), після чого спромігся на пару банальних фраз про погану погоду та юрми людей на ринку.
Попервах Макс не казав, що привело його сюди, однак Хулія завважила, що тримається він дещо сторожко, мовби бентежачись чогось або когось. Можливо, Менчу, бо, як він пояснив згодом, вони домовилися зустрітися неподалік: йшлося про купівлю якихось рам, які після реставрації — Хулія часто так чинила — могли б чудово прислужитися в галереї Роч.
Хулія недолюблювала Макса, пояснюючи це тим, що в його присутності завжди почувалася незручно. Навіть якщо не брати до уваги природу стосунків Макса з її приятелькою, було в ньому щось неприємне, що дівчина відчула, щойно з ним познайомилася. Сесар, чия тонка, майже жіноча інтуїція ніколи його не підводила, стверджував, нібито в Максі, окрім чудової будови тіла, є щось темне, нице, що виявлялося в його манері нещиро посміхатися та в тому, як він зухвало поглядав на Хулію. Дівчина не могла довго витримувати на собі Максів погляд, а коли вже думати забувала про нього, раптом знову відчувала на собі цей погляд — облудливий, сторожкий, ухильний і разом з тим невідступний. Це був не той непевний погляд, що блукає довкруг, а потім знову спокійно зосереджується на предметі розмови чи співрозмовникові (так дивиться Пако Монтегріфо), а один із тих пильних поглядів, що їх кидає людина, коли гадає, буцімто цього ніхто не помічає, і який негайно ковзає кудись убік, щойно той, хто так дивиться, виявляє, що за ним спостерігають. «Погляд людини, яка щонайменше наміряється вкрасти твого гаманця», — визначив якось Сесар, маючи на увазі коханця Менчу. І Хулія, котра, почувши це, зробила невдоволене обличчя, мовби засуджуючи злостивість антиквара, подумки визнала правоту його слів.
До цього домішувалися ще деякі прикрі моменти. Хулія знала, що ці погляди є виявом не лише цікавості. Певний у своїй фізичній привабливості, Макс за відсутності Менчу або за її спиною часто поводився виважено та скрадливо. Будь-які сумніви щодо цього розвіяла одна пізня вечірка в домі Менчу. Розмова поволі згасала, коли господиня вийшла з кімнати по лід. Макс, перехилившись до столика, на якому стояли напої, взяв склянку Хулії й підніс до рота. От і все, і на тому справа б скінчилася, якби, ставлячи склянку на столик, Макс не кинув на дівчину миттєвий погляд, а тоді облизнув губи й цинічно посміхнувся, мовляв, шкода, що за браком часу він не може зазіхнути на щось більше. Звичайно, Менчу ні про що не здогадувалася, і Хулія радше б вирвала собі язика, ніж завела з приятелькою розмову, яка могла б викликати сміх, якщо заговорити про це вголос. Отож після тієї історії зі склянкою Хулія у ставленні до Макса обрала єдину можливу манеру: вона трималася з ним підкреслено зневажливо, коли обставини змушували дівчину звертатися до нього. Навмисне холодно, щоб означити дистанцію, коли вони зустрічалися випадково, як оце на ринку, лицем до лиця і без свідків.
— До зустрічі з Менчу в мене ще купа часу, — мовив він, і на губах у нього заграла самовдоволена посмішка, яку Хулія так ненавиділа. — Може, вип’ємо по келишку?
Вона уважно подивилася на нього, а тоді навмисне повільно проказала:
— Я чекаю на Сесара.
Посмішка Макса окреслилася ще виразніше. Він чудово знав, що антиквар його теж не жалує.
— Шкода, — промимрив Макс. — Ми не надто часто зустрічаємося ось так, як сьогодні… Я маю на увазі — наодинці.
Хулія лише звела брови й озирнулася довкруг, начеб Сесар мав от-от з’явитися. Макс простежив за її поглядом. А тоді стенув плечима під морською курткою.
— Я домовився зустрітися з Менчу за півгодини ось там, біля статуї солдата. Якщо хочеш, можемо потім випити щось разом. — Він навмисне помовчав, а тоді підкреслено додав: — Учотирьох.