— Щодо цього, — заговорив він після тривалих роздумів. Впадало в око, що в ньому відбувається жорстока внутрішня боротьба між обов’язком та користолюбством, в якій врешті-решт гору взяло останнє. — 3 огляду на обставини я не думаю… Я хочу сказати, цей пістолет… — перш ніж подивитися на Сесара, інспектор знову проковтнув слину. — Зрештою йдеться про старовинну річ, а не, власне кажучи, сучасну зброю. І ви як антиквар маєте відповідну ліцензію, — поліцейський втупився в стіл. Безперечно, він думав зараз про останню річ — годинник вісімнадцятого століття, — за який кілька тижнів тому дістав од Сесара добру винагороду. — Зі свого боку, я маю на увазі також двох інспекторів, причетних, — він ще раз нещиро посміхнувся й примирливо додав: —… я хочу сказати, що ми готові заплющити очі на подробиці цієї пригоди. Ви, доне Сесар, можете забрати свій «дерінджер», тільки пообіцяйте в майбутньому краще його пильнувати. Ви, сеньйорито, повинні тримати нас у курсі своїх новин і, звичайно, якщо виникнуть якісь проблеми, телефонуйте. Ну й ніяких там пістолетів… Ви зрозуміли?
— Чудово, — відповів Сесар.
— Гаразд, — поступка щодо пістолета нібито задовольнила Фейхоо, тож, звертаючись до Хулії, він уже не так нервував. — Стосовно колеса вашої машини, хотілося б знати, чи наміряєтеся ви подати скаргу.
Хулія здивовано глянула на нього.
— Скаргу?.. На кого?
Головний інспектор озвався не відразу, мовби сподіваючись, що Хулія відгадає сама, без ніяких пояснень.
— На невідому особу чи осіб, винних у замаху на вбивство.
— Вбивство Альваро?
— Ні, ваше, — зуби поліцейського знову визирнули з-під мексиканських вусів. — Бо хоч би хто надсилав вам ці картки, його наміри значно серйозніші, ніж просто пограти в шахи. Аерозоль, який накачали у вашу шину, попередньо її спустивши, можна купити в будь-якому автомагазині… Але у ваш балончик перед тим за допомогою шприца впорснули бензин… Така суміш бензину, газу та пластичної речовини, що первісно містилася в балончику, доведена до певної температури, перетворюється на вибухівку… Досить було вам проїхати сотню метрів, шина б нагрілася й вибухнула під самісіньким бензобаком. Автівка перетворилася б на смолоскип, а ви б сиділи всередині… — 3 його губ не сходила заворожена посмішка: Фейхоо потішало, що, розповідаючи це, він мовби бере невеличкий реванш за недавнє приниження. — Жахливо, чи не так?
Шахіст з’явився в крамниці Сесара за годину: вуха в нього стирчали над коміром плаща, голова була мокра.
«Він схожий на худющого бродячого собаку», — подумала Хулія, дивлячись, як Муньйос струшує з себе краплі дощу в передпокої серед килимів, порцелянових статуеток та картин, на які йому не вистачило б і річного заробітку. Муньйос потиснув дівчині руку — потиск був короткий та сухий і ні до чого не зобов'язував, — й злегка вклонився Сесару. Потім, намагаючись тримати мокрі черевики подалі від килимів, спокійно вислухав розповідь про те, що сталося на ринку Растро. Раз по раз він згідливо хитав головою, хоча скидалося на те, що історія з «фордом» та Сесаровою кочергою його анітрохи не цікавила; погаслі очі шахіста ожили тільки тоді, коли Хулія дістала з сумочки й поклала перед ним картку. За кілька хвилин він уже розклав шахівницю, з якою останніми днями не розлучався, й вивчав нове розташування фігур.
— Не розумію лише, — Хулія проказала це, дивлячись на шахівницю через його плече, — навіщо вони залишили балончик на капоті. Там ми не могли його не завважити… Хіба що тому, хто це зробив, довелося швидко тікати.
— Може, це тільки попередження, — озвався Сесар зі свого шкіряного крісла, що стояло біля опломбованого вітража. — Причому попередження найгіршого штибу.
— Спустити шину і знову її накачати… Однак їй довелося взяти на себе чимало клопотів, еге ж? Підготувати балончик, спустити шину і знову її накачати… До того ж її могли застукати за цим заняттям, — Хулія загинала пальці, не ймучи віри. — Доволі кумедно… — Раптом на її лиці відбився подив. — Ви звернули увагу? Я кажу про нашого гравця-невидимку в жіночому роді… Ця загадкова жінка в плащі не йде мені з голови.
Можливо, ми надто далеко зайшли, — завважив Сесар. — Самі подумайте, сьогодні вранці на ринку Растро були десятки білявок у плащах. Деякі з них навіть мали ще й темні окуляри… Втім, щодо порожнього балончика ти маєш рацію. Він лежав на капоті, на виду… Це й справді кумедно.
— Не дуже, — озвався Муньйос, і обоє втупилися в нього. Він сидів на табуреті біля низенького столика, на якому розклав свою шахівницю. Муньйос зняв плащ та піджак і залишився в зім'ятій немодній дешевій сорочці, зібраній та застроченій на ліктях, щоб рукави не були задовгими. Шахіст мовив це, не зводячи очей з фігур та поклавши руки на коліна. І Хулія, сидячи поруч із ним, завважила в кутку його губ уже добре знайомий їй непевний вираз чи то мовчазної задуми, чи то ледь помітної посмішки. І тоді вона зрозуміла, що Муньйос розгадав новий хід.