Коли ж Салім зводив провідати її, вона намагалася бути якнайспокусливішою і тримала виноградини між зубами, аби він їх діставав язиком.
— Якщо цей Маґор переконає імператора в його батьківстві, — шепотіла вона коханому, — або ж, що є імовірнішим, імператор вдаватиме, що вірить йому з причин, відомих тільки йому одному, чи уявляєш собі ти, моє кохання, які наслідки це матиме для тебе, чи то пак комплекс небезпечних наслідків для тебе?
Зазвичай, принц Салім мав біля себе інших людей, що розтлумачували йому такі речі, як комплексні наслідки, тому він попрохав роз'яснити все детальніше.
— Хіба ти не бачиш, майбутній королю Індії, — муркотіла вона, — що твій батько раптом може оголосити, що хтось інший має більше права на успадкування трону, ніж ти? І навіть якщо такий доказ буде притягнутий за вуха, то твій батечко може усиновити того підлабузника. Трон для тебе вже не має значення? А чи ти боротимешся за нього, мій коханий? Як жінка, котра понад усе хоче стати твоєю королевою, мені буде прикро дізнатися, що ти не майбутній король, а безхребетна блощиця.
Навіть найближчі до імператора люди мали дедалі більше застережень і підозр щодо Маґорової присутности та його справжньої мети при дворі. Королева-матір Гаміда Бано вважала його агентом невірного Заходу, присланого для збурення та послаблення їхнього святого королівства. На думку і Бірала, і Абул Фазла, він, майже напевно, був великою падлюкою, можливо, скоїв щось лихе у себе вдома, і тепер цей крутій намагався прокласти шлях у нове життя, позаяк старе життя його виплюнуло. Можливо, йому загрожувало спалення на вогнищі, або ж повішення на шибениці, або ж утоплення в морі, або ж четвертування, або щонайменше тортури й ув'язнення у разі повернення до рідного краю.
— Ми не повинні бути легковірними азіатами, за яких він нас має, — сказав Абул Фазл. — Що стосується справи лорда Гоксбанка, наприклад, я ніколи не переставав вірити, що саме він у цьому винен.
Бірбала ж непокоїла доля самого імператора.
— Я не думаю, що він замислив проти Вас щось лихе, — сказав він, — але плете навколо Вас павутиння чар, що, зрештою, може завдати Вам шкоди, відвернувши Вашу увагу від важливих справ, які вимагають невідкладного вирішення.
Імператор залишився при своїй думці й схилявся до співчуття.
— Він бездомна людина і шукає собі місця у світі, — казав він їм. — Дім Сканди внизу під горою слугує йому чимось на кшталт дому в будинку розпусти, а кістлява повія — чимось на кшталт дружини. Як же він мусив зголодніти за коханням! Самотність — це доля мандрівника; хай би куди він подався — всюди чужинець живе завдяки власній силі волі. Коли востаннє він чув від жінки похвалу, коли востаннє вона називала його своїм? Коли почував себе бажаним, вартим уваги або необхідним? Бо коли чоловіка ніхто не хоче, то в ньому щось умирає. Оптимізм сходить нанівець, наш розумний Бірбале. Абул Фазле, наш обережний захиснику, чоловіча сила — це не бездонне джерело. Чоловік потребує іншого чоловіка як співбесідника вдень і жінки як коханки вночі. Думаємо, наш Маґор не мав цього вже довший час. Коли ми його зустріли, то пломінь у ньому вже майже гаснув, але тепер розгорається у нашому товаристві вдень і в її товаристві, в товаристві Костомахи Могні, вночі. Може, вона і врятує йому життя. Так, це правда, що ми не знаємо, яким було те життя. Його ім'я, як сказав отець Аквавіа, широко відоме у його рідному місті, але, вочевидь, воно його вже більше не захищає. Хто знає, чому його відштовхнули? Ми вважаємо, що він нам приносить задоволення, і поки що ми не переймаємося розгадкою його таємниць. Може, він був злочинцем, може, навіть убивцею, ми не можемо сказати напевно. Що нам відомо, так це те, що він пройшов півсвіту, аби покинути одну історію і розповісти іншу, що ця історія — це його єдиний багаж, і що його найбільшим бажанням є таке саме, яким було бажання бідного зниклого Дашвонта, тобто він хоче вступити у казку, яку він розповідає, і почати нове життя всередині неї. Словом, він є казковим героєм, а добрий афсанаг ніколи нікому не завдає справжньої шкоди.
— Ваша Величносте, сподіваємося, ми не побачимо підтвердження необачности цього зауваження, — поважно відповів Бірбал.
Репутація Ханзади Беґум, старшої сестри прихованої принцеси, погіршувалася мірою того як у місті зростало захоплення її молодшою сестрою. Велична пані, що стала героїнею двору при Акбаровому дідові Бабару, коли вона повернулася з тріумфом додому після довгих років полону у Шайбані Хана, а потім була могутньою силою у вирішенні державних справ у могольській родині, тепер стала архетипом жорстоких сестер, а її ім'я, колись так шановане, стало образливим, яким жінки спересердя кидали одна в одну, коли хотіли звинуватити свою суперницю в суєтності, ревнощах, дріб'язковості та зрадництві. Багато людей почало вірити в те, що саме ставлення з боку Ханзади, а також її захоплення іноземним пашею підштовхнули приховану принцесу до розриву з родиною, що, своєю чергою, призвело до загадкових, невідомих шляхів і цілковитого забуття. З плином часу несподівана зміна в настроях громадян супроти «злої сестри» почала набирати загрозливіших обрисів. З розповідей поставало щось сварливе, виринав ледь помітний смердючий розбрат і заражав жінок Сикрі; до палацу почали надходити повідомлення про гіркі сварки між раніше любими сестрами, про підозри й звинувачення, непоправні розриви стосунків та гірке відчуження, про чвари між жінками і навіть різанину, про взаємне несприйняття та відразу, чого раніше жінки майже не знали, аж поки білявий чужинець не розвінчав Ханзаду Беґум. Біда поширювалася, сягаючи перших двоюрідних сестер, потім дальших родичів і нарешті жінок узагалі, незалежно від того, були вони у родинних стосунках чи ні; навіть в імператорському гаремі гамір неприязні зріс до небувалого і неприйнятного рівня.
— Жінки завжди нарікали на чоловіків, — сказав Бірбал, — а виявилося, що найбільше вони скаржаться одна на одну, позаяк від чоловіків очікують лишень непостійности, зради й слабкости, а про свою стать мають вищу думку; вони більше очікують від своєї статі, а саме — вірности, розуміння, довірливости, любови, і до того ж вони, вочевидь, разом вирішили, що їхні очікування були марними.
Абул Фазл сардонічною зауважив, що віра короля у нібито нешкідливість розповідей стає дедалі вразливішою позицією. Всі троє чоловіків — придворні та король — добре знали, що війну між жінками чоловіки припинити не зможуть. До Палацу Мрій викликали королеву-матір Гаміду Бано та стару принцесу Ґульбадан. Вони прибули, штовхаючи і стусаючи одна одну, а стара пані почала вголос скаржитися на таємне віроломство іншої, тож стало очевидним, що криза вийшла з-під контролю.
Єдиним місцем у Сикрі, що мало імунітет до цього явища, був Дім Сканди, тому Костомаха й Перина зійшли на гору і вимагали аудієнції в імператора, запевняючи, що знають, як вирішити проблему. Самозбереження було провідним чинником їхнього вчинку.
— Нам треба діяти, — прошепотіла вночі в ліжку Костомаха Маґору, — бо в іншому разі вже за п'ять хвилин хтось вирішить, що вся ця заваруха — це твоїх рук справа, і тоді нам гаплик.
Імператора досить-таки потішила зухвалість повій, які домагалися аудієнції, але разом з тим немало тривожив і стан справ, тож він покликав їх до Найкращої з Усіх Можливих Водойм. Він сидів серед м'яких подушок на тахті посередині водойми і велів куртизанкам розповідати, яку вони мають до нього справу.
— Джаганпанг, Захистку Світу, — промовила Костомаха, — вам треба наказати всім жінкам Сикрі зняти із себе одяг.
Імператор сів рівніше. Це було цікаво.
— Увесь їхній одяг? — запитав він, аби переконатися, що він почув правильно.
— Геть усе до рубця, — сказала Перина цілком серйозно, — білизну, сандалі, навіть стрічки у волоссі. Нехай вони впродовж одного дня ходять містом геть чисто голі, і більше ви не матимете такого клопоту.