Однак також могла бути ще одна прозаїчна причина саме такого результату битви під Калдираном: оттоманське військо значно переважало перське чисельністю; або ж те, що оттоманське військо було озброєне рушницями, тоді ж бо як перси вважали рушниці нечоловічою зброєю і відмовилися від них, і їх дуже багато полягло невідворотною, але незаперечно, чоловічою смертю; або ж те, що на чолі оттоманських сил був непереможний генерал-яничар, убивця Влада Саджателя-на-палю, Дракона-Диявола Валахії, а саме Арґалія Флорентійський Турок. Хоч шах Ізмаїл був тим, ким він себе вважав, а він у жодному разі не відводив собі другого місця щодо іншого чоловіка, однак проти Володаря Чарівного Списа довго протриматися не зміг.
Ізмаїл, шах Персії, самопризначений земний представник Дванадцятого Імама, мав репутацію пихатого, егоїстичного і фанатичного новонаверненого у віросповідання Ітни Ашарі, тобто у Шиїтський Іслам Дванадцяти Імамів.
— Я поламаю ті ключки для гри в поло, що є в моїх ворогів, — вихвалявся він словами святого суфія шейха Загіда, — а тоді поле буде моє.
Відтак зробив ще гучнішу заяву, але вже своїми власними словами:
— Я — істинний Бог, істинний Бог, істинний Бог! Приходь, сліпий чоловіче, бо ти заблукав, і споглядай Істину! Я — Абсолютний Творець, про якого говорять люди.
Його назвали Валі Аллахом, намісником Бога, а для своїх «червоноголових» воїнів ґизилбаш він і справді був божеством. Скромність, щедрість, доброта — це були його найменш відомі риси. Однак, коли він рушив на південь з поля битви під Марвом разом із головою Шайбані Хана у глечику з медом і з тріумфом ввійшов у Герат, то саме це були найточніші слова, які можна були вжити щодо нього забутою історією пані Чорні Очі, Кара Кьоз. Шах Ізмаїл став її першим захопленням. Вона мала сімнадцять років.
— Отже, це правда! — вигукнув імператор. — Іноземець, що став причиною її відмови повернутися разом із Ханзадою до двору мого дідуся, а також причиною викреслення моїм величним дідусем її зі списку поважних людей, був спокусник, про якого розповідала наша кохана тітонька Ґульбадан, і це був не твій Аркалія чи Арґалія, але сам шах Персії.
— Вони обидва стали главами в її історії, о Захистку Світу, — відповів оповідач. — Один за одним, переможець і переможець переможця. Жінки — не досконалі, це треба визнати, і сталося так, що дівчина мала слабкість ставати не бік переможців.
Герат, перлина Хорасану, дім маляра Бегзади, творця незрівнянних мініатюр, поета Джамі, безсмертного філософа кохання, й останнє місце спочинку заступниці краси великої королеви Ґаугар Шад, що означає Щасливий або Осяйний Самоцвіт!
— Ти належиш тепер Персії, — сказав уголос шах Ізмаїл, коли їхав по завойованих вулицях. — Твоя історія, оази, водойми, мости, канали та мінарети — все це моє.
На нього дивилися з високого палацового вікна дві принцеси-полонянки з могольської родини.
— Тепер ми або помремо, або станемо вільними, — сказала Ханзада, не дозволяючи тремтіти голосу.
Шайбані Хан змусив її стати його дружиною, і вона народила йому сина. Вона бачила позаду коня завойовника запечатану урну, підвішену на звичайний спис, і розуміла, що в ній могло міститися.
— Якщо батько загинув, — сказала вона, — то син приречений теж.
Її міркування було слушним; до часу поки шах Ізмаїл відрекомендував себе в дверях палати принцеси, хлопця вже відправили до тата-небіжчика. Король Персії схилив голову перед принцесою Ханзадою.
— Ви — сестри великого брата, — сказав він, — тому я звільняю вас. Я мав на гадці повернути вас з багатьма подарунками дружби повелителю Бабару, який зараз перебуває у Кундузі; а ви, пані, будете найбільшими подарунками.
— Дотепер, — відповіла Ханзада, — я була не тільки сестрою, але також матір'ю і дружиною. Оскільки дві третини мене ви знищили, то можете знищити й решту.
По дев'яти роках заміжжя за ханом Гіркий Полин та восьми роках материнства її серце було розбите. Але щойно вона дозволила своєму виразу обличчя чи голосу виказати свої справжні почуття, як шахові Ізмаїлу вона видалася бездушною і холодною. У свої двадцять дев'ять років вона залишалася справжньою красунею, і персові дуже хотілося заглянути за її паранджу, але, вгамувавши себе, звернувся натомість до молодшої дівчини.
— А ви, пані, — сказав він з якнайбільшою для нього ввічливістю, — що ви можете сказати своєму визволителю?
Ханзада Беґум узяла сестру за лікоть, ніби хотіла забрати її геть.
— Дякую, я і моя сестра думаємо однаково, — сказала вона. Але Кара Кьоз звільнилася від сестриної руки, відкинула свою паранджу і глянула молодому королеві просто в очі.
— Я б хотіла залишитися, — сказала вона.
Існує якась така слабкість, що находить на чоловіків після закінчення битви, коли вони починають усвідомлювати всю крихку недовговічність життя, і тоді вони притискають його до грудей, ніби кришталеву чашу, яку вони ледь не випустили з рук, і тоді скарб життя забирає у них відвагу. В такий час усі чоловіки боягузи і не можуть думати ні про щось інше, як про жіночі обійми, про цілющі слова, які може прошепотіти лишень жінка, про радість входження у фатальні лабіринти кохання. В лещатах такої слабкости чоловік робить речі, що розладнують його найвиваженіші плани, він може дати обіцянки, що змінять його майбутнє. Отже, шах Персії Ізмаїл потонув у чорних очах сімнадцятирічної принцеси.
— Тоді залишайся, — сказав він.
— Жінка потрібна для лікування самотности вбивства, — промовив імператор, щось пригадуючи. — Для стирання провини перемоги і марнославства поразки. Для припинення тремтіння в кістках. Висушування гарячих сліз і полегшення сорому. Для заспокоєння, коли ти переповнений ненавистю, і для заміни ненависти формою великого збентеження. Для скроплення тебе лавандою, аби перебити запах крови на нігтях та сморід закипілої крови у бороді. Жінка потрібна для того, аби казати тобі, що ти її, і відвертати твої думки від смерти. Заспокоювати твою цікавість з приводу того, як це стояти перед Всевишнім Судом, як перестати заздрити тим, що пішли перед тобою подивитися на рівнину Всемогутнього, і відкинути сумніви, які шкребуть тебе в животі з приводу існування життя після смерти й навіть з приводу самого Бога, тому що вбиті — цілком мертві, і здається, що не існує жодної вищої мети.
Опісля, коли він утратив її назавжди, шах Ізмаїл говорив про відьомство. У її погляді були чари, а той погляд був нелюдський, казав він; у ній був диявол і спонукав його до загибелі.
— Аби така прегарна жінка не була лагідною, — сказав він своєму глухонімому слузі, — я аж ніяк не чекав. Я не чекав, що вона відвернеться від мене так недбало випадково, ніби міняла туфлі. Я чекав, що я буду коханим. Я не чекав, що буду маджнун-Лайла, божевільним від кохання. Я не чекав, що вона розіб'є мені серце.
Коли Ханзада Беґум повернулася до Бабара в Гунзуз без сестри, її привітало військо і танцівники, сурмачі й співаки, і навіть сам Бабар підвівся, аби обійняти її, коли вона зійшла з паланкіна. Але насправді він був розгніваний, і саме тоді він наказав викреслити ім'я Кара Кьоз з історичних записів. Деякий час він дозволяв шахові Ізмаїлу думати, що вони — друзі. На підтвердження цієї думки він навіть чеканив монети із зображенням Ізмаїла, а Ізмаїл послав війська йому на допомогу, і він вигнав узбеків із Самарканда. Зрештою, все це для нього стало нестерпним, і він сказав Ізмаїлові, аби той забирався разом зі своїми військом додому.