Кілька днів після порятунку дівчинки Миколка боявся зіткнутися з нею в коридорі, випадково зустрітися надворі, торкнутися плечем плеча в їдальні чи, не дай Боже, глянути в очі. Боявся, як страшкó. Боявся і мріяв. А як? Що тоді буде? Що він відчує? А що вона скаже? Серце мліло й пекло, а уява малювала картинки неймовірного й неможливого щастя. Хлопчина не розумів, що з дівчиною не так, але проти батьківської волі піти не міг. Не дружити — і край. Не можна. Та й як дружити? Коли підійти лячно, немов тебе вибухом накриє. Нещасний намагався не потрапляти їй на очі й воднораз пристрасно вишукував серед дівчачої юрби. А що? Це ж нічого. Йому просто б подивитися на неї здаля, і по всьому.
Лесю нененаче обпікали ті погляди, і вона забивалась у найпотаємніший куточок, відчуваючи, як рум’янець розповзається обличчям. Що ж це коїться? Невже… їй подобається цей хлопчик? Хіба? Вона ж спокійнісінько теревенить із Вікою, малює й витанцьовує, робить безліч щоденних справ і навіть не згадує про нього. Тоді що ж відбувається, коли Миколка з’являється поруч? Хлопчина, якого всі бояться, при ній робиться таким безпорадним, що якось аж соромно. Що ж це вона з ним коїть? Як? Адже зовсім того не бажає.
— Поговоріть із нею, благаю. Миколка їсти перестав, схуд весь, змучився. Вона ж до вас дослýхається. Поговоріть.
Людмила Миколаївна розгублено кивала головою й ніяк не могла збагнути, чим завинила її вихованка. Як вона могла змусити Миколку Панського схуднути?
— Ніно Іванівно, та ви не хвилюйтеся так. Леся — добра й щира дівчинка. Вона ніколи зумисне не зробить шкоди. Запевняю.
Жінка сумно зітхала й хаотично перебирала ґудзики на квітчастій кофтині. Було помітно, що слова вчительки анітрошечки не заспокоюють. Навпаки.
— Нехай вона не чіпає сина. Я поки що прошу, але… я вимагатиму.
— Та ви що! Леся в мене на очах. Вона й не підходить до Миколки. Розумієте, мені здається, у вашого сина… виникла перша симпатія… і доволі сильна. З дітьми таке трапляється. Усе минеться.
— Що ви кажете? Вам здається? Що вам здається? Ви на себе в дзеркало подивіться! Сама дитина, а повчає. Я наполегливо раджу: поговоріть!
Людмила Миколаївна мовчки проковтнула образу й подякувала за пораду.
Після уроків, перевіряючи зошити, вона уважніше придивилася до Лесі. Дівчинка сиділа коло вікна й старанно змішувала фарби. Жінка завжди спостерігала за цим із таким відчуттям, ніби підглядає за таїнством чи ворожінням.
— Лесю, у мене сьогодні була одна гостя.
Дівчинка довірливо підняла оченята:
— Хто?
— Миколчина мама, Ніна Іванівна.
Художниця завмерла, а пензлик зупинився за кілька сантиметрів від аркуша.
— Розумієш, мені важко пояснити чому, проте ця жінка… Знаєш, вона дуже любить свого сина. Це правильно. Вона мама.
Леся відчула, як до горла підступили раптові сльози, і злякалася, що зараз розплачеться, виявивши свою таємницю, тому щосили зчепила зуби. Проте Людмилу Миколаївну було не так легко обдурити, вона миттю відчула, що сказала не те. Учителька встала з-за столу, підійшла до Лесі, присіла тихенько й торкнулася кучерявого волосся.
— Не ображайся на мене. Я не хотіла. Твоя мама…
Лесі здалося, що земля обертається з якоюсь шаленою швидкістю й навіть предмети рухаються. Дивовижно, однак Людмила Миколаївна ніколи не говорила з нею про маму, неначе знала, що рани ятрити не можна, а тут… Жінка відчула переляк дитини й страшенно картала себе за необдумані слова.
— Вона любить тебе. Чуєш?
Дівчинка мовчала.
— Не віриш? Тебе не можна не любити. Хоч би хто казав що, але мама тебе любить. Просто… іноді дорослі потрапляють у ситуації, коли не можуть бути поруч. Це не значить, що вони того не хочуть… Обставини бувають сильніші за людину. Тільки-но твоя мама дасть собі раду, вона неодмінно повернеться до тебе. Віриш?
Дівчинка дихала часто-часто, боячись, що відтепер не зможе й дихнути. Час спинився. І вона спинилась у своїй вірі. Бо вперше чітко усвідомила, що вже не знає, чи вірить по-справжньому. Сподівається? Так. А чи вірить?
— Я… не знаю…
— Моя ти хороша, це нормально. Ми всі сумніваємося… Такі вже люди. Але це не означає, що ми не віримо. Ось і Ніна Іванівна, вона сумнівається, що її Миколка доброхіть може сохнути за дівчам. Він тобі подобається?