— А де ж ті люди? — поривно запитав Шех-ага. — Ті, серед яких живемо, гірші, ніж вовки. Розтерзають, якщо спіткнешся.
Мула Ібрагім покрутив головою, не погоджуючись з ним.
— Не всі люди такі. Погані висунулися наперед і дуже впадають в очі та дають про себе знати, через те ми вважаємо, що всі люди такі. Але це неправда!
Він подивився на вулицю. Два його помічники поволі проходжувалися перед конторою з клаптями снігу на шапках і плечах.
Заради Шех-аги він випровадив їх надвір, заради мене — не захотів! Усі його вчинки суперечать його словам. Тоді навіщо він це говорить? І він, і Шех-ага? Або люди визнають і цінують лише те, чого їм бракує? Або вони обманюють себе чи інших? Або в них розділені між собою те, що хочеться, і те, що треба?