— Легко бути добрим за чужий рахунок, — сказав Осман і з спокійною душею взяв гроші, але його думка була зайнята іншим клопотом.
Він розповів мені, як ховали Шех-агу. Ми поїхали з живою людиною, а повернулися з покійником у кутій залізом дубовій труні.
Багато людей прийшло в просторий будинок, щоб подивитися на окутого й невидимого Шех-агу, а бачив його тільки суддя з писарями та свідками, виявивши честь мертвому Шех-азі своїми останніми відвідинами, а собі зробивши величезне задоволення: мертвий ворог миліший від живого друга. Він тримався поважно, але серце його співало, наче жайворонок.
І Зафранія прийшов із суддею. Може, він і вірив тим, у кого добрий зір, що це Шех-ага і що він справді мертвий, але про всякий випадок впритул наблизився до воскового обличчя Шех-аги, щоб самому переконатися й, наче квітку, понюхати труп.
Усі висловлювали співчуття Османові і просили передати їхні слова скорботи дружині Шех-аги, яка, не знісши цього останнього удару, зовсім звалилася з ніг. Осман дякував усім, а особливо судді й Зафранії. Навіть сказав, що Шех-ага, вмираючи, згадав своїх друзів і просив, щоб простили йому, якщо когось образив, як і він їм простив.
Кепські справи тих, кого він згадав, подумав я. Добре я знав Османову вовчу вдачу.
— Суддя з Зафранією причетні до смерті Шех-аги? — запитав я Османа.
Він відповів питанням, сповненим докору:
— Чого вони причетні? Шех-ага помер із жалю за сином.
— Він же сам казав мені, що його отруєно. І тебе покликав, щоб сказати тобі про помсту.
— Бог з тобою, про яку помсту? Він говорив мені про справи.
Осман мовив це холодно, з крижаною колючою усмішкою.
Він завжди насторожі, завжди готовий до захисту: замкнена фортеця.
Я сказав йому про це, а він розсміявся:
— Як і всі. І дякувати богові. Бо на що ми були б схожі, якби були наче та розвалена обора? Довкола вороги.
Чи Шех-ага заповів йому помсту?
Якщо так, то невдовзі вибухне цей вдаваний мир.
Хто з них виявиться спритнішим? Хто перший звинуватить Бечира Тоску в ще одному злочині?
І все-таки запитаю Тияну про те, що мені здалося, ніби я бачив. Неможливо, але запитаю. Безглуздо про це думати, але запитаю.
Я вирішив це зробити, коли минеться мій страх.
Найбільше я бажав якомога скоріше вибратися із цього дому.
А в моєму дорогому рідному краї знову замайоріли військові прапори і чиновники здирали воєнний податок. Люди лаяли всі війни на світі, але платили податок і йшли до війська.
Збунтувалися тільки селяни з Жупчі. Вигнали султанських чиновників і не дали ні податку, ні людей.
Раміз не даремно сидів у Жупчі!
Мій добрий Мула Ібрагім, до краю наляканий жорстокістю людей, говорив тільки про погоду й здоров'я, та й то притишено, з оглядкою, бо все може бути підозрілим — і коли скажеш, що погода нікудишня, і коли поскаржишся, що почуваєш себе погано. Але мене він не забув. Знайшов мені дешеву кімнату, невелику, але зручну, і посаду дитячого вчителя, на ніяку іншу я не погодився б. Вчу дітей читати й писати, пробую навчити їх доброти, сподіваючись, що в них залишиться щось від моїх наївних слів.
Між дітьми іноді сидить і Махмут Неретляк, виставивши гострі коліна, й, розтираючи хвору ногу, мовчки слухає та киває головою, чи то підтверджуючи мої слова, чи то сумніваючись у них.
Особливо сумно він кивав головою, коли ми повернулися до дітей, мов шукаючи заспокоєння між ними, після того, як провели десятьох зв'язаних жупчан на шляху до фортеці. Супроводив їх колишній австрійський полонений, веселий Ферід зі своїми стражниками. Він посів місце покійного Авд-аги, але його звичок не перейняв. Повернув собі садибу, поселився в будинку, вигнав колишню дружину разом зі своїм шлюбним заступником та п'ятьма дітьми, став начальником поліції і тепер за відновлену справедливість платив жорстокістю.
Селяни йшли між озброєними стражниками, мовби дивуючись: за що їх гонять? що вони зробили?
Дружини й родичі йшли віддалеки за ними й мовчали.
А з Майдану солдати вирушали на війну.
І їх проводжали матері, батьки, сестри, наречені. Одні плакали, інші сумували мовчки.
Перукар Саліх з Аліфаковця стояв збоку. Чи він дізнався правду про своїх синів, чи ще сподівається їх?