— Так тобі й треба, — промовила Тияна. — Хіба це гарно — забирати в людини гроші?
— Я, жіночко, здається, сказав, що він забрав їх у мене, а не я в нього.
— Ти в іншого раніше, він у тебе вчора. Отже, справедливо.
— Справедливо, якщо ти це кажеш, але краще було б, якби я виграв у нього. Отже, Ахмете, ідемо?
— Завтра прийду. Можливо.
— Не завтра, тільки зараз, негайно. Шех-ага тебе чекає!
— То йди, якщо тебе чекає, — погодилася Тияна. — Тільки довго там не сиди.
Осман це сприйняв по-своєму:
— Дякую, жіночко. Він скоро повернеться назад, не дурний надовго залишати тебе саму.
Марно соромити його, він не може без дурощів.
На вулиці Осман довірливо кивнув мені головою й сказав, що повинен дещо розповісти, щоб я знав, перш ніж розмовлятиму з Шех-агою.
Він завів мене на подвір'я мечеті, ми сіли на паперті, ховаючись од вітру, який зривав листя зі слив. І тут він розповів мені дивну історію.
Шех-ага не кликав мене. Справді, він розмовляв з Мулою Ібрагімом про мене і сказав, щоб я навідався до нього, але сьогодні не кликав. Осман вирішив, щоб я прийшов саме сьогодні, все одно точного часу ніхто не визначав, і можна було домовитися на будь-коли, а йому треба якомога скоріше. Тому й прийшов по мене, щоб я допоміг йому, тобто Шех-азі. А може, й собі, бо ніхто так не вміє робити добро, як Шех-ага. Якщо господар забув, допоможе мені він, Осман, він знає, що мені треба, та й не важко здогадатися, коли людина без роботи. А це не годиться. Якщо в чоловіка дружина така красуня, йому не можна бути бідняком. Він би розбійником став, але його дружина мала б усе, що їй забажається.
Мати рідна, що за напасть!
— Ти знову!
— Що ж тут такого? Це я між іншим. А ти сердитися! Отже, слухай про Шех-агу. Велика біда з ним: уже другий день не п’є молока. Це знак, що почне пити горілку. А коли він зап'є, то таке з ним твориться, що не доведи господи. Якби вдома пив, то ще сяк-так, але ж бо ні! Подасться кудись, запхається в якесь село чи інше глухе місце, сипле грошима і п'є, проспиться і знову п’є, так цілих вісім днів, нічого не їсть, тільки ригає і п'є, потім три ночі і три дні спить, наче мрець, і повертається додому як вичавлений, лиця на ньому не знати. І так тричі на рік, а поза тим ані краплі в рот не бере. І ніхто його стримати не може — ні дружина, ні друзі, ніхто. Так колись і богу душу віддасть — від тої муки і того труїння, дивно, як він ще досі живий залишився!