Задзвонив телефон. Едвардса сіпонуло. Маргрет зняла трубку й проказала:
— Слухаю!
Тоді зблідла, прихилилася до стіни й зашепотіла, обхопивши обома руками телефонну трубку:
— Він — мертвий…
— Вундервальд? — запитав Едвардс.
— Газ, — сказала вона й злякано затрясла головою.
— Знову газ!
Едвардс негайно вирушив туди автомобілем. Маргрет лишилася вдома, вона не проказала більше жодного слова, лише, ніби від тику, ввесь час трясла головою.
Перед Вундервальдовим будинком юрмилися роззяви. На одному з поліційних автомобілів блимав синій вогник. Машина швидкої допомоги зупинилася біля заводського муру, там, де позавчора вночі й сьогодні в обід Маргрет наче бачила Ашфільда. В будинку смерділо газом, хоча з відчинених вікон дмухав холодний вітер. Якийсь поліцай запитав Едвардса його прізвище й кивнув головою, ніби йому все зрозуміло.
З Цахаріасом Вундервальдом не сталося нічого. На сходах стояв його син і запевняв:
— Ми з батьком не були вдома буквально з півгодини, може, навіть хвилин двадцять.
Художник сидів нагорі за столом, підперши голову руками. Двоє чоловіків поклали старого Валентінера на ноші. Він обблювався, видовище було бридке. Лише в коридорі небіжчика накрили полотнищем.
— Це — світильний газ, безперечно, — констатував доктор Кендлер, що мов тут уродився. Едвардс пильно глянув на нього. Лікар уїдливо запевнив: — Ми цю справу швидко розплутаємо й закрутимо газовий кран раз і назавжди.
Якийсь чоловік у цивільному вовтузився біля маленького газового пальника, про який Пауль Вундервальд уранці розповідав нісенітниці. Червоний газовий балон фактично був порожній, однак поліція описала майже всі інструменти й прилади у Вундервальдовій майстерні. «В лабораторію!» — надійшло розпорядження, бракувало лише, щоб вони ще взялися за картини й скульптури, які хтось назвав «непристойними й гіршими з найгірших».
Усе перевернулося догори ногами, співробітники поліції фотографували кожен закуток будинку, від підвалу до даху. Всередині приміщення й знадвору вони знімали відбитки, описували предмети й запаковували їх у пластмасові торбинки. Біля відчинених дверей і вікон поліція намагалася відбитись од цілої зграї газетярів, які ставали щораз зухвалішими. Комісар Гінцпетер кричав:
— Геть звідси! Тут вам нема чого робити!
Однак, коли він піднявся нагору по сходах, до коридору проникла ціла знімальна група телебачення. Комісар спочатку шаленів і погрожував, нарешті примирливо махнув рукою, підсів у світлиці до Вундервальда й сказав:
— Тепер кожен відчуває, що це був газ.
— Він учадів, — уставив зарозуміло Кендлер. — Або отруївся природним газом, про що свідчить запах, або вчадів.
Він оглянув у підвалі систему опалення й здивувався, виявивши там лише два-три відра вугілля.
— Нема й попелу, хоча топка й казан з водою ще теплі.
На такі розслідування його, власне, ніхто не вповноважував, але комісар вдячно зауважив:
— Отже, слід іще теплий…
Кілька поліцаїв у цивільному обнишпорили підвал, завзято махаючи руками, їм здавалося, що вони незабаром обов'язково все з'ясують. Тут сталося вбивство, перед цим був замах на життя іншої людини, здавалося, що тут пахне ще й політикою, сенсацією і громадським неспокоєм. Гінцпетер байдужливо давав указівки, що треба ще зробити. Одному цивільному доручив залучити до розслідування якнайбільше фахівців з газового заводу, а другому — проконсультуватися на університетських кафедрах і в інших експертів. Потурбували вже навіть прокурора, аби той видав ордер на арешт Цахаріаса Вундервальда.
— Та тут же все ясно, — вигукнув поліцай. — Крім того, він може втекти, сховатися від слідства.
Пауль Вундервальд запротестував:
— Кому треба щось приховувати, той мусить спершу з'ясувати… Ні мене, ні мого батька в будинку не було, коли це сталося, маємо свідків.
— Авжеж, усі — безневинні ягнята, — сказав єхидно Кендлер і знову зміряв Едвардса зневажливим поглядом: — Ви теж головою ручитеся за Вундервальда, хоча ваша дружина напевне стала вже більш розсудливою.
Кендлер був у своїй стихії, можливо, в лікарні йому доводилося нудьгувати. Він з подробицями розповів, що тут сталося, коли він і Маргрет залишили старого антиквара; звичайно, згадав і про те, що поблизу вешталися якісь двоє, один з них, видимо, був іноземець.
— Іноземці тут почувають себе як удома, — запевнив він, не зводячи ока з Едвардса. — А пан Валентінер був дуже необережний, здається, він на когось чекав, згадував про продаж якихось картин. Він усе життя клопотався найбільшими диваками й пускав повз вуха будь-які застереження.