Обминувши Вундервальдів будинок, Ріта Бланк повільно поїхала центром, який ніби вимер.
Там вешталося лише кілька повій. Повією вважав Едвардс і дівчину, що зараз так міцно тиснулася до Цахаріаса. Десяток прожекторів освітлював будівельний майданчик на ринку.
— Це будівництво обійдеться в мільйон, — сказала Ріта, — але мій батько щасливий, що зайнявся цією справою.
— Я бачу тут лише велику яму, — почув Вундервальд свій замогильний голос. — Не люблю дивитися, коли хтось так глибоко закопується в землю.
— Тут будують підземний гараж, — сказав писклявий голос. — Нарешті і я одержу місце для свого автомобіля.
Це прозвучало, як пташиний крик, нерішуче, проте зухвало. Очевидно, дівчина хотіла звернути увагу на те, що тут орієнтується й розраховує не лише на свої звабливі ноги. Ріта обернулася, хоча вести автомобіль між червоними ліхтарями будівельного майданчика було нелегко.
— Ні, тут будують протиатомне бомбосховище, — холодно відповіла вона дівчині, — й ви б тут, безперечно, не мали ніякого шансу, тут сімдесят процентів іноземного капіталу.
— Прості смертні сюди не потраплять, — зауважив Едвардс, — тут могли б урятуватися хіба що муніципальні радники.
— Ах, що там! — знову збадьорився Цахаріас і єхидно пояснив, що такі бліндажі та бомбосховища збудовано недавно й для американців. — Війни починаються й уночі, без оголошення. — Він захихотів, голос його захрип. — Можливо, й сповзаються сюди всякі шлюхи й громила. Вони-то вже виведуть згодом нове покоління людей.
Ріта випустила з рук кермо й поплескала в долоні:
— Браво, а тому негайно на Іск'ю, поки ще не пізно!
— Ще трохи далі, на Таїті, — сказав Вундервальд. — Зрештою, Таїті теж не завжди буде недосяжним.
Бланкова спадкоємиця засміялася.
— Ви ж навіть не знаєте, як зветься столиця Іск'ї, ви орієнтуєтеся лише в атлантичних країнах.
— У тихоокеанських, у миролюбних! — гукнув Едвардс. У Маєрберга він поспіхом випив два-три келишки іспанського червоного вина. — Столиця Іск'ї, звичайно, зветься Іск'я, а хто буде з вами заодно, той, звичайно, одержить квиток безплатно.
— Ти — негідник, — вилаялася Ріта й так різко нахилилася до нього, що ледве впоралася з кермом. — Ти подивився в атлас, тепер мені дещо прояснюється! Ти найпідступніший з усіх, за винятком, звичайно, мого тридцятипроцентного старого.
— З ним ми й позмагаємося.
Вундервальд штовхнув Едвардса кулаком у спину й заревів:
— Ми візьмемо його добре в роботу, якщо він і надалі поводитиметься з нами так по-хамському.
— Та ну, нічого страшного, — спробувала Ріта зам'яти розмову. — Якби це залежало від нього, того шарварку навколо цього будинку зовсім не було б; не все в його компетенції.
— А що саме? — прискалився Цахаріас. — Фосфорні квіти? То хай повириває цей бур'ян, він уже вищий од паркану. Я подам на нього позов за порушення недоторканості житла.
— Та годі вже, — встряв у розмову Едвардс, якому набридло п'яне базікання Вундервальда. Ріта розвернула автомобіль і знову під'їхала до берега Рейну, до брами з вивіскою «Ланцюговий завод».
— Чудова місцевість, чудові сусіди, — вигукнув художник, обняв гарненьку білявочку, поцілував її й заварнякав щось про шампанське, про секс і про шосте небо, як раптом Ріта зупинила автомобіль перед його будинком.
— Ходіть усі до мене, мерщій, мерщій! — запросив художник.
Усі четверо піднялися сходами до кімнати, де Валентінера спостигла смерть. З дівчини не можна було більше нічого витягти, крім того лише, що її звати Ліза. Вона трохи перестаралася. Цахаріас знайшов ще десь з півпляшки горілки, але Ліза пила так жадібно, що це здавалось для неї мізерією. Проте Едвардс не міг одірвати від неї очей. Він помітив, як уважно глянула вона услід Вундервальдові, коли той спускався до підвалу, щоб запалити котел і прогнати собачий холод. Вона хотіла піти за ним слідом, але американець затримав її.
— Він сам справиться, сидіть! — гримнув він на неї. — Хоча б на хвилю вгамуйте свої нерви, він зараз повернеться. Ще встигнете випитати його про все, що вас цікавить.
Але минуло кілька напружених хвилин, перше ніж з підвалу знову появився зіпрілий Вундервальд: обличчя в сажі, на голові — павутиння, в руках кілька пляшок пива. Він говорив усяку нісенітницю. Одні лиш клопоти про опалення й харчі забирають, мовляв, найкращу половину життя.