До зали зайшов офіцер і сказав:
— Оглядову залу буде зачинено на весь час, що лишився до кінця подорожі. Підготовка до посадки.
Ґаал пішов слідом за ним, тримаючись за білий рукав із зображенням зорельота й сонця Імперії.
— Можна мені залишитися? — спитав він. — Я хотів би подивитися на Трентор.
Офіцер усміхнувся, і Ґаал трохи почервонів. Йому спало на думку, що він говорить із провінційним акцентом.
Офіцер відповів:
— До ранку ми вже приземлимося на Трентор.
— Я мав на увазі, що хочу побачити його з космосу.
— Вибач, мій хлопчику. Якби це була космічна яхта, то це, може, і вдалося б зробити. Але ми гальмуватимемо, повернувшись до Сонця. Ти ж не хочеш одночасно і осліпнути, і отримати опіки та шрами від радіації?
Ґаал пішов до виходу. Офіцер гукнув йому вслід:
— Хлопче, згори Трентор однаково був би для тебе сірою плямою. Чому б тобі не замовити космічний тур, коли ми приземлимося? Вони дешеві.
Ґаал озирнувся.
— Дуже вам дякую за пораду.
Його охопило розчарування, наче маленького хлопчика, така дитяча легковажність природна і для дорослого, і Ґаалові до горла підкотився клубок. Він ніколи не бачив Трентор, неймовірну розпростерту планету, велику, наче життя, і не очікував, що доведеться чекати довше.
2
Корабель приземлився в мішанині шумів. Було чути віддалене шипіння атмосфери, яку прорізав корабельний метал. Спокійне дзижчання кондиціонерів, що боролися з теплотою від тертя, і дедалі повільніший шум двигунів, які виконували гальмування. Було чути голоси чоловіків і жінок, які зібралися в приміщеннях для висадки, і скрегіт лебідок, що піднімали багаж, пошту та вантажі до довгої осі корабля, звідки їх потім мали перевезти на розвантажувальну платформу.
Ґаал відчув легку вібрацію, яка означала, що корабель уже не рухається самостійно. Гравітація судна протягом кількох годин поступилася гравітації планети. Тисячі пасажирів терпляче сиділи в приміщеннях для висадки, які легко розгойдувалися в м’яких силових полях, щоб пристосувати людей до зміни напрямку гравітації. Тепер вони повзли вниз звивистими пандусами до великих шлюзів, що зяяли попереду.
Багаж Ґаала був незначним. Він стояв біля столу, поки його пожитки швидко й зі знанням справи розібрали та склали знову. Візу в паспорті перевірили й поставили печатку. Він сам не звернув на все це жодної уваги.
Це був Трентор! Повітря тут здавалося трохи щільнішим, а гравітація трохи більшою, ніж на його рідній планеті, але він до цього звикне. Він запитав себе — чи звикне до цих величезних розмірів?
Будівля космопорту була величезною. Дах височів так далеко, що його ледь було видно. Ґаал майже уявив собі хмари, що могли б формуватися під цим безмежним покриттям. Протилежної стіни взагалі не було видно; лише чоловіки та столи й підлога, яка сходилася в одній точці, аж доки не губилася в тумані.
Чоловік за столом знову заговорив. Його голос звучав роздратовано. Він сказав:
— Проходьте, Дорнік. — Йому довелося відкрити візу й знову глянути, перш ніж він згадав ім’я.
— А де… де… — почав Ґаал.
Чоловік за столом ткнув пальцем:
— Стоянка таксі праворуч і третій поворот наліво.
Ґаал рушив, побачивши напис, що світився, крутячись і зникаючи у повітрі: «ТАКСІ В УСІ НАПРЯМКИ».
Коли Ґаал пішов, з натовпу відокремилася якась постать і підійшла до столу. Чоловік за столом підвів голову й коротко кивнув. Постать кивнула у відповідь і рушила слідом за молодим іммігрантом.
Це було вчасно, бо він устиг почути пункт призначення Ґаала.
Ґаал обіперся на бар’єр. На маленькій табличці було написано «Диспетчер». Чоловік, якого стосувався напис, не підводячи голови, спитав:
— Куди?
Ґаал завагався, і навіть ці кілька секунд роздумів створили позаду нього чималу чергу.
Диспетчер підвів голову:
— Куди?
У Ґаала було небагато грошей, але ж це тільки одна ніч, а потім він матиме роботу. Він намагався здаватися байдужим:
— До хорошого готелю, будь ласка.
Диспетчера це не вразило.
— Вони всі хороші. Назвіть, до якого.
Ґаал у відчаї відповів:
— До найближчого, будь ласка.
Диспетчер натиснув кнопку. На підлозі з’явився тонкий промінець світла, який звивався посеред інших, що виблискували та тьмяніли, демонструючи різні кольори й відтінки. У руки Ґаалові тицьнули квиток, що теж слабко світився.
— Один-дванадцять, — промовив диспетчер.