Він зупинився й опустився в крісло, щоб віддихатися, не звертаючи уваги на двох або трьох чоловік, які одночасно намагалися йому відповісти…
Краст отримав слово.
— Я не розумію, містере мер, чого ви намагаєтеся досягти своїми істеричними заявами. Авжеж, ви не додали до обговорення нічого конструктивного. Шановний голово, я пропоную визнати зауваження оратора недоречними і продовжити обговорення з того моменту, коли воно було перервано.
Джорд Фара пожвавився вперше за весь час. До цього моменту він не втручався в суперечку, навіть коли вона була найгарячішою. Але тепер він вибухнув своїм важким басом, кожна нотка якого була так само важкою, як і його трьохсотфунтове тіло:
— Джентльмени, а ми часом нічого не забули?
— Що? — роздратовано відгукнувся Піренн.
— Що за місяць ми відзначаємо наше п’ятдесятиріччя. — Фара мав звичку говорити про найбанальніші речі таким тоном, наче це якісь глибокі істини.
— І що з того?
— І під час відзначення цієї пам’ятної дати, — безтурботно вів далі Фара, — буде відкрито Сховище Гарі Селдона. Ви ніколи не думали, що в ньому може бути?
— Не знаю. Щось звичайне. Можливо, шаблонна промова з привітаннями. Не думаю, що до Сховища могли покласти щось важливе, хоча журнал… — він глянув на Гардіна, який посміхнувся, — хотів присвятити цьому цілий випуск. Та я не дав цього зробити.
— Ага, — сказав Фара, — але, можливо, ви неправі. Вам не спадало на думку, — він зробив паузу, приклавши палець до свого кругленького носа, — що Сховище відчиняється в дуже зручний час?
— Ви хотіли сказати, у дуже незручний час, — пробурмотів Фулгем. — У нас зараз є інші речі, про які треба хвилюватися.
— Інші речі, важливіші від послання Гарі Селдона? Не думаю. — У голосі Фари з’являлося все більше самовпевнених ноток, і Гардін задумливо дивився на нього. До чого він хилить?
— Насправді, — вдоволено сказав Фара, — ви всі, здається, забули, що Селдон був найбільшим психологом нашого часу й засновником нашої Фундації. Мені видається цілком розумним припустити, що він використовував свою науку, щоб визначити ймовірний перебіг історії найближчого майбутнього. Якщо він це зробив, а це здається ймовірним, повторюю, він, напевно, знайшов би спосіб попередити нас про небезпеку і, можливо, указати на правильне рішення. Ви знаєте, що Енциклопедія була дуже дорогою його серцю.
У кімнаті панувала атмосфера сумнівів. Піренн відкашлявся.
— Ну, не знаю. Психологія — велика наука, але думаю, що на цей момент серед нас тут немає жодного психолога. Мені здається, що ми знаходимося в непевній ситуації.
Фара повернувся до Гардіна.
— Ви не вивчали психологію під керівництвом Алуріна?
Гардін мрійливо відповів:
— Так, я так і не закінчив своє навчання. Я втомився від теорії. Хотів бути психологічним інженером, але не вистачило здібностей для цього, тож я зробив якнайкраще — пішов у політику. Це практично те саме.
— Ну і що ви думаєте про Сховище?
Гардін обережно відповів:
— Не знаю.
Решту засідання він не сказав ані слова, навіть коли учасники повернулися до питання про канцлера Імперії.
Насправді він навіть не слухав. Його роздуми пішли іншим шляхом, і дещо почало потроху ставати на свої місця. Одна або дві маленькі деталі з’єдналися докупи.
Ключем була психологія. Він був упевнений в цьому. Він відчайдушно намагався згадати психологічну теорію, яку колись вивчав і завдяки якій дещо зрозумів з самого початку.
Такий відмінний психолог, як Селдон, розбирався в людських емоціях та реакціях достатньо добре, щоб передбачити майбутнє в широкій історичній перспективі.
А що це могло б означати?
4
Лорд Дорвін нюхав тютюн. Також у нього було довге волосся, кучеряве й заплутане, і, цілком імовірно, штучне, що доповнювалося парою світлих бакенбард, які він ласкаво пестив. Крім того, лорд розмовляв пишномовними фразами і гаркавив.
Та зараз Гардіну ніколи було думати про те, чому шляхетний канцлер викликав у нього таку миттєву відразу. О, так, ці елегантні жести, що ними він супроводжував усі свої зауваження, навмисно поблажливий тон, яким він супроводжував навіть просту відповідь «Так».