Він сказав:
— Мене звати Джен Сміт. У мене призначена зустріч із мером у другій половині дня.
На другому кінці ефектна молода леді з байдужим голосом зробила ще одне з’єднання, обмінявшись кількома словами, а потім сухим, механічним тоном сказала Верісофу:
— Мер Гардін чекатиме вас за півгодини, сер, — і екран згас.
Після цього посол Анакреона купив останній номер «Термінуського журналу», неквапливо пройшовся Ратушним парком і в очікуванні, присівши на першу порожню лавку, почав читати — колонку редактора, спортивну та гумористичну сторінки. Коли півгодини майже минули, він засунув журнал під пахву, зайшов до міської ради й відрекомендувався в приймальній.
Роблячи все це, він залишився абсолютно невпізнаним, бо з того часу, як навчився бути абсолютно простим, ніхто жодного разу не озирнувся йому вслід.
Гардін глянув на нього й усміхнувся.
— Візьміть сигару! Як пройшла поїздка?
Верісоф узяв сигару.
— Цікаво. У сусідній каюті був священик, який летів сюди для того, щоб пройти курс із приготування радіоактивних синтетиків, — ну, ви знаєте, для лікування раку…
— І він, звичайно, не називав їх радіоактивними синтетиками?
— Гадаю, що ні! Для нього це була Свята Їжа.
Мер усміхнувся.
— Продовжуйте.
— Він втягнув мене в богословську дискусію і з усіх сил намагався витягти мене з огидного матеріалізму.
— І так і не впізнав у вас первосвященика?
— Без моєї багряниці? До того ж, він був зі Смирно. Це був цікавий досвід. Дивовижно, Гардіне, наскільки міцно вкоренилася ця наукова релігія. Я написав нарис на цю тему — виключно для власного задоволення; він не буде ніде опублікований. Якщо глянути на це питання з соціологічної точки зору, то здається, що коли стара Імперія почала розкладатися тут, на Периферії, наука у своєму справжньому вигляді втратила силу в зовнішніх світах. Для того, щоб її прийняли знову, вона мала представити себе в іншій подобі, і саме це й зробила. Це чудово працює.
— Цікаво! — Мер поклав руки на потилицю й раптом сказав: — Розповідайте про ситуацію на Анакреоні!
Посол насупився й витягнув з рота сигару. З огидою глянув на неї і загасив.
— Ну, справи дуже погані.
— Інакше вас би тут не було.
— Так, навряд чи. Стан справ такий. Головною людиною на Анакреоні є принц-регент Вініс. Він — дядько короля Лепольда.
— Знаю. Але ж Лепольд наступного року стає повнолітнім, чи не так? Здається, у лютому йому буде шістнадцять.
— Так. — Посол помовчав, а потім з іронією додав: — Якщо доживе. Батько короля помер за підозрілих обставин. Під час полювання в груди йому влучила голка-куля. Було оголошено, що це нещасний випадок.
— Гм-м. Здається, я пам’ятаю Вініса в той час, коли я був на Анакреоні, коли ми вигнали їх із Термінуса. Це було ще до вас. Але розберімося. Якщо я правильно пам’ятаю, це був похмурий молодий тип, з чорним волоссям, з косим правим оком. Ще він мав кумедний гачкуватий ніс.
— Це він і є. Гачкуватий ніс і косоокість залишилися, а от волосся вже сиве. Він грає в брудну гру. На щастя, він найбільший дурень на планеті. До того ж уважає себе хитрим, мов чорт, що робить його дурість більш помітною.
— Так зазвичай і буває.
— У його розумінні розбити яйце означає вистрілити в нього з атомного бластера. Я був свідком того, як він намагався накласти податок на храмову власність за два роки після смерті старого короля. Пам’ятаєте?
Гардін замислено кивнув, потім усміхнувся.
— Священики тоді підняли ґвалт.
— О, ґвалт здійнявся такий, що на Лукрезі було чути. З того часу він став обережніше поводитися з духовенством, але однаково чинить так, як хоче, набиваючи собі ґулі. У певному сенсі, це для нас погано; його самовпевненість необмежена.
— Можливо, це надмірна компенсація комплексу меншовартості. Знаєте, молодші сини в королівських сім’ях часто так роблять.
— Але насправді це одне й те саме. Він затято прагне напасти на Фундацію. Майже цього не приховує. І в змозі це зробити, з огляду на озброєння. Старий король створив чудовий флот, і Вініс теж не спав останні два роки. Насправді податок на храмову власність призначався для подальшого озброєння, а коли цей задум провалився, він удвічі збільшив податок на прибуток.
— І що, ніякого ремствування не було?
— Нічого серйозного. Послух призначеній владі був темою кожної проповіді протягом кількох тижнів. І не можу сказати, щоб Вініс нам за це не подякував.