Вініс насупився, кинувши на нього недобрий погляд, його голос став жорсткішим.
— З вашого боку, Гардіне, було б розумніше уникати певних тем. Ви, можливо, уважаєте себе привілейованою особою як мер Термінуса і тому робите… е-е-е… недоречні зауваження. Якщо це так, то, будь ласка, позбавтеся подібних ілюзій. Я не з тих, кого можна налякати словами. Така моя філософія життя: труднощі зникають, якщо сміливо повертатися до них обличчям, і я ніколи не повертався спиною до жодної проблеми.
— Не сумніваюся. До якої конкретної проблеми ви відмовляєтеся повертатися спиною зараз?
— Моя проблема, Гардіне, полягає в тому, щоб переконати Фундацію співпрацювати. Ваша миротворча політика призвела вас до кількох дуже серйозних помилок, просто тому, що ви недооцінили зухвалість свого супротивника. Не всі так бояться прямих дій, як ви.
— Наприклад? — запитав Гардін.
— Наприклад, ви самі прилетіли на Анакреон і самі прийшли разом зі мною в мої покої.
Гардін озирнувся.
— А що не так?
— Нічого, — сказав регент, — за винятком того, що за дверима стоять п’ятеро поліцейських охоронців, які добре озброєні й готові стріляти. Не думаю, Гардіне, що ви зможете звідси піти.
Мер підняв брови.
— У мене немає бажання негайно піти. Невже ви мене настільки боїтеся?
— Я вас узагалі не боюся. Але це може служити для вас доказом моєї рішучості. Назвімо це однією з дій.
— Називайте це як завгодно, — байдуже сказав Гардін. — Я не турбуватимуся через цей інцидент, як би ви його не назвали.
— Я впевнений, що це ставлення з часом зміниться. Але ви зробили й іншу помилку, Гардіне, більш серйозну. Здається, що планета Термінус є абсолютно незахищеною.
— Звичайно. Чого нам боятися? Ми не загрожуємо нічиїм інтересам і готові бути однаково корисними для всіх.
— І, залишаючись при цьому безпорадними, — вів далі Вініс, — ви допомагаєте нам озброюватися, надаючи особливу допомогу в розвитку нашого флоту, великого флоту. Фактично, флоту, який після того, як ви пожертвували імперським крейсером, є практично непереможним.
— Ваша високосте, ви марнуєте час. — Гардін зробив вигляд, ніби хоче підвестися. — Якщо ви хочете оголосити війну й повідомляєте про це, дозвольте мені відразу ж поінформувати про це наш уряд.
— Сядьте, Гардіне. Я не оголошую війну, а ви ніколи не зв’яжетеся зі своїм урядом. Коли війна розпочнеться — без оголошення, Гардіне, розпочнеться, — Фундація буде своєчасно поінформована про це пострілами з ядерних бластерів анакреонського флоту, яким керує мій син на флагмані «Вініс» — колишньому крейсері імператорського флоту.
Гардін насупився.
— Коли все це станеться?
— Якщо вас справді це цікавить, кораблі флоту залишили Анакреон рівно п’ятдесят хвилин тому, об одинадцятій, і перший постріл буде зроблено, щойно вони побачать Термінус, що може бути завтра опівдні. Можете вважати себе військовополоненим.
— Саме таким я себе й вважаю, ваша високосте, — сказав Гардін, усе ще суплячись. — Але я розчарований.
Вініс презирливо пирхнув.
— І це все?
— Так. Я думав, що момент коронації — північ, самі знаєте, — буде логічним часом для того, щоб почати рух флоту. Очевидно, ви хочете почати війну ще регентом. В іншому випадку це було б більш драматично.
Регент утупився в нього.
— Про що ви говорите, заради космосу?
— Невже ви не розумієте? — тихо сказав Гардін. — Я призначив свій контрудар на північ.
Вініс підхопився з крісла.
— Ваш блеф на мене не діє. Немає ніякого контрудару. Якщо ви розраховуєте на підтримку інших королівств, забудьте про це. Їхні флоти не зрівняються з нашим, разом узяті.
— Я знаю. Я не збираюся стріляти. Усе просто: тиждень тому я підготував повідомлення, що сьогодні опівночі Анакреон буде відлучено від церкви.
— Відлучено?
— Так. Якщо ви не зрозуміли, поясню: кожен священик на Анакреоні оголошує страйк, доки я не скасую свій наказ. А я не можу цього зробити, доки я в ув’язненні, і не хочу, навіть якщо мене звільнять! — Він нахилився вперед і додав, раптово пожвавившись: — Ви розумієте, ваша високосте, що напад на Фундацію — це блюзнірство найвищої міри?
Вініс явно намагався тримати себе в руках.
— Гардіне, не треба цього. Залиште це для черні.