Вініс крикнув щось нерозбірливе і, хитаючись, підійшов до найближчого солдата. Він люто вирвав у нього з рук бластер, прицілився в Гардіна, який не ворушився, і натиснув на гачок.
Блідий довгий промінь наштовхнувся на силове поле, що оточувало Гардіна, і розсіявся, ставши нешкідливим. Вініс натиснув ще раз, розреготавшись з надривом.
Гардін ще раз усміхнувся, а його силове поле стало світлішим, увібравши в себе енергію променя. Лепольд у кутку заплющив очі й застогнав.
З криком відчаю Вініс змінив свою ціль і знову вистрілив, звалившись на підлогу обезголовленим.
Гардін скривився, глянувши на це, і пробурмотів:
— Люди «прямої дії» йдуть до кінця. Останній притулок!
9
Часове Сховище було переповненим; у приміщенні не вистачало місця, і люди вишикувалися в три ряди позаду кімнати.
Сальвор Гардін порівнював цю велику компанію зі жменькою людей, які відвідали першу появу Гарі Селдона тридцять років тому. Тоді їх було лише шестеро; п’ятеро енциклопедистів і він сам, молодий номінальний мер. Того ж дня він, за підтримки Йохана Лі, зняв тавро «номінальний» зі своєї посади.
Тепер усе було по-іншому, в усіх сенсах. Кожен депутат міської ради очікував появи Гарі Селдона. Він сам усе ще був мером, але тепер повновладним; а після повернення з Анакреона ще й здобув загальну популярність. Коли він повернувся з Анакреона з новиною про смерть Вініса та з договором, що його підписав із ним Лепольд, який тремтів від страху, мера радісно вітали, висловлюючи одностайну довіру. А коли після цього з ним швидко уклали договори інші три королівства — договори, що давали Фундації такі повноваження, які могли назавжди запобігти будь-яким спробам нападу, подібним до Анакреона, — на кожній вулиці Термінуса відбулася смолоскипна хода. Навіть ім’я Гарі Селдона не вигукували з таким запалом, як Гардіна.
Губи Гардіна сіпнулися. Таку популярність він мав і після першої кризи.
На іншому боці кімнати вели жваву дискусію Сеф Сермак та Льюїс Борт; здавалося, що нещодавні події їх анітрохи не засмутили. Вони приєдналися до вотуму довіри; виступили з промовами, у яких вони публічно визнали, що були в омані, слухняно вибачилися за використання певних фраз у попередніх дебатах, делікатно вибачилися, заявивши, що слідували голосу власної совісті, — і негайно розпочали нову кампанію з прямої дії.
Йохан Лі торкнувся рукава Гардіна й багатозначно вказав на свій годинник.
Гардін підняв очі.
— Привіт, Лі. Ти все ще кислий? Що не так?
— Він має з’явитися за п’ять хвилин, чи не так?
— Гадаю, що так. Востаннє він з’явився опівдні.
— А що, як він не з’явиться?
— Ти все життя будеш мучити мене своїми тривогами? Не з’явиться, то не з’явиться.
Лі насупився й повільно похитав головою.
— Якщо все провалиться, то ми втрапимо в іншу халепу. Без підтримки Селдоном того, що ми зробили, Сермак отримає повне право почати все спочатку. Він хоче прямої анексії Чотирьох королівств і негайного розширення Фундації — якщо буде необхідно, то силою. Він уже розпочав свою кампанію.
— Знаю. Пожежник мусить гасити пожежу, навіть якщо йому доведеться самому її розпалити. А ти, Лі, повинен турбуватися, навіть якщо тобі доведеться вчинити самогубство, щоб знайти для цього привід.
Лі збирався відповісти, але в нього перехопило подих — світло стало жовтим і згасло. Він підняв руку, показуючи на скляну кабіну, що займала половину кімнати, а потім упав на стілець, відсапуючись.
Гардін випростався, побачивши фігуру, що з’явилася у кабінці, — постать людини в інвалідному візку! Він був єдиним з усіх присутніх, хто міг згадати день, кілька десятиліть тому, коли ця фігура з’явилася вперше.
Тоді він був молодий, а фігура стара. З того часу ця постать не постарішала ані на день, а от він постарів.
Постать дивилася просто перед собою, мнучи книгу, що лежала на колінах.
Вона сказала:
— Я — Гарі Селдон! — Голос був старечим та слабким.
Усі в кімнаті затамували подих, а Гарі Селдон невимушено продовжував:
— Я тут уже вдруге. Звичайно, я не знаю, чи хтось із вас був тут першого разу. Насправді я не маю можливості сказати, чи є тут хтось зараз узагалі, але це неважливо. Якщо другу кризу успішно подолано, то ви маєте бути тут. Якщо ж вас тут немає, то друга криза була для вас занадто важкою.
Він привабливо всміхнувся.
— Однак у цьому я сумніваюся. Мої розрахунки свідчать з імовірністю 98,4 %, що протягом перших вісімдесяти років не повинно бути істотних відхилень від плану.