У певному сенсі, початок занепаду Комісії можна простежити від суду над Гарі Селдоном, що відбувся за два роки до початку Ери Фундації. Цей суд описаний у біографії Гарі Селдона, складеній Ґаалом Дорніком…
Ґаал не дотримався обіцянки. Наступного ранку він прокинувся від приглушеного дзвінка внутрішнього зв’язку. Ґаал відповів, і голос портьє, так само тихий і сповнений протесту, повідомив йому, що він за наказом Комісії громадської безпеки перебуває під вартою.
Ґаал кинувся до дверей і виявив, що вони вже не відчиняються. Він міг лише одягнутися й чекати.
За ним прийшли й повели в інше місце, але однаково це було затримання. Йому дуже ввічливо ставили питання. Усе було дуже цивілізовано. Ґаал пояснив, що він провінціал із Синнаксу, що вчився в таких і таких закладах і отримав ступінь доктора математики за такі-то дослідження. Він подав резюме на посаду в проекті доктора Селдона й був прийнятий. Знову й знову переповідав ці деталі; а вони знову й знову поверталися до питання про те, як він приєднався до проекту Селдона. Як про нього почув, якими мають бути його обов’язки, які таємні інструкції він отримав, у чому суть проекту?
Ґаал відповідав, що не знає. Що не отримував жодних таємних інструкцій. Він — науковець і математик. Його не цікавить політика.
Нарешті ввічливий слідчий запитав:
— Коли буде знищено Трентор?
Ґаал завагався.
— Я не можу сказати про це, виходячи з моїх власних знань.
— А хто може сказати?
— Як я можу говорити за інших? — Ґаал відчув увагу до своєї особи, надмірну увагу.
Слідчий сказав:
— Хтось говорив вам про таке знищення, з’ясовував якусь конкретну дату? — А коли юнак завагався, продовжив: — За вами стежили, докторе. Ми були в аеропорту, коли ви приїхали. На оглядовій вежі, коли ви чекали на своє призначення; і, звичайно ж, нам вдалося підслухати вашу розмову з доктором Селдоном.
— Тоді ви знаєте його погляди на це питання, — відповів Ґаал.
— Можливо. Але ми хотіли б почути це від вас.
— Він вважає, що Трентор буде знищено через три століття.
— Він довів це… ммм… математично?
— Так, довів, — зухвало відповів Ґаал.
— Припускаю, ви вважаєте ці дані правильними.
— Якщо доктор Селдон ручається за них, то вони правильні.
— Тоді ми повернемося.
— Почекайте. Я маю право на адвоката. Я вимагаю дотримання моїх прав як громадянина Імперії.
— Ми їх дотримаємося.
Захисник невдовзі з’явився.
Увійшов високий чоловік — настільки худий, що мимоволі виникало запитання, чи вміщається на його обличчі усмішка.
Ґаал підвів голову. Він почувався розбитим і пригніченим. З ним стільки всього сталося, а він не пробув на Тренторі ще й тридцяти годин.
Чоловік відрекомендувався:
— Я Лорс Авакім. Доктор Селдон направив мене бути вашим представником.
— Правда? Ну тоді слухайте. Я вимагаю негайного звернення до Імператора. Мене безпідставно затримали. Я ні в чому не винен. Ні в чому. — Він ляснув долонями по колінах. — Ви повинні негайно організувати слухання справи в присутності Імператора.
Авакім ретельно викладав на стіл вміст пласкої течки. Якби Ґаал мав бажання, він би впізнав юридичні бланки «Целомет», схожі на тонкі металеві стрічки, які можна було вставити в маленьку особисту капсулу.
Крім того, міг би впізнати кишеньковий диктофон.
Не звертаючи уваги на емоції Ґаала, Авакім урешті-решт підвів голову.
— Комісія, звичайно ж, записуватиме нашу розмову за допомогою шпигунського променя. Це протизаконно, але вони все одно це зроблять.
Ґаал скреготнув зубами.
— Однак, — продовжив Авакім, неквапливо присівши, — диктофон, який ви бачите на столі, схожий на абсолютно звичайний диктофон і добре виконує свої обов’язки, крім того, має додаткову властивість глушити сигнал шпигунського променя. Це те, що вони не відразу виявлять.
— То я можу говорити.
— Звичайно.
— Тоді я хочу слухань у присутності Імператора.
На обличчі Авакіма з’явилася крижана посмішка — виявилося, що для неї все ж таки є місце. Шкіра на його щоках зморщилася достатньо, щоб посміхнутися.
— Видно, що ви з провінції.
— Але я все ж громадянин Імперії. Такий самий, як ви або будь-хто з цієї Комісії громадської безпеки.